середа, 13 червня 2012 р.

Як журналіст працював на фабриці


Уже другий рік поспіль у Рівному реалізовується благодійний проект «Журналіст змінює професію», під час якого «майстри пера» долучаються до збору коштів для онкохворих дітей. Торік працівники місцевих ЗМІ грали у благодійній виставі«Пошились у дурні». А цього на один день освоїли робітничі професії на підприємствах Рівного.

Усе відбувалося за такою схемою. Керівники підприємств, установ, організацій Рівного на один день викупили як додаткову робочу силу по одному журналістові. Ті працювали в їхньому штаті, і за це наймачі заплатили від 500 до 1000 гривень за день. Уся зарплата такої робочої сили пішла на лікування онкохворих дітей, які перебувають у відділенні онкогематології Рівненської обласної дитячої лікарні. Участь у благодійному проекті взяв і автор цих рядків, тож в цьому дописі поділюся досвідом такої одноденної роботи.

– У переліку пропонованих місць для роботи мене зацікавила ПАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів», знана в народі як нетканка. Збагнув, що поняття не маю, що там виготовляють. Відтак, аби збагатити свої знання, вирішив піти попрацювати саме тут.

Фабрика розташована на вулиці Фабричній 2. Заходжу, бачу першу перешкоду – контрольно-пропускний пункт. Охоронець  записує всіх працівників, які заходять у середину, на виході – те саме. За мить і перше велике здивування: навіть уявити не міг, що фабрика нетканих матеріалів має настільки велику площу. Кожен цех – розміром майже як стадіон. Тільки трибун немає, а замість футболістів на «полі» стоять агрегати для виготовлення нетканих матеріалів.
Потрапляю до кабінету директора заводу Олександра Корольова. Сьогодні він – мій працедавець. Я ще поняття не маю, чим буду займатися, а він уже запитує:

– Ну що, готові освоїти робітничу професію? Директор посміхається викликаючи телефоном когось із своїх підлеглих. А тоді каже:
– Сьогодні працюватимете учнем оператора на виробництві. Вам проведуть екскурсію по заводу, а потім спробуєте чогось навчитися самі.

Сказано–зроблено. Йдемо цехом, машини гудуть, люди щось зосереджено роблять. Ось чоловік у спецодязі кудись хутко біжить. А мій екскурсовод, помічник майстра Іван Панчук, тим часом розповідає, що працюватиму я на так званій сьомій лінії.

– Сюди завозяться трикотажні відходи. Наприклад,  звичайний одяг із секонд-хенду, – роз’яснює ази процесу Іван Панчук (на фото нижче). – Потім його пропускають через ряд спецмашин. Вони розволоконюють цей одяг, потім до отриманих волокон додаються хімволокна. 
 Весь цей склад у ході високотехнологічного процесу перемішується. Потім пропускається через термоскріплювальне обладнання і ми отримуємо кінцевий продукт. 

Його, як правило, використовують під час виробництва меблів, тому матеріал так і називається «полотно неткане меблеве».
 Я,  як учень оператора, зупинився на кінцевій точці виробництва – біля термоскріплювальних машин. «Це новенький? Новенький?» – Раз по раз підходять до нас працівники цеху, цікавлячись, хто я і чому опинився тут. «Ні, журналіст!» – кажу я, і ці відповіді ще більше спантеличують моїх нових колег по цеху. Робота полягала в тому, щоб разом з іншими робітниками знімати вже готове неткане полотно з конвеєра і вантажити на спеціальні піддони. 
 Під’їжджає спецмашина після їх завантаження і відвозить готову продукцію на склад. 
Робота – нескладна і трохи одноманітна, зате дуже відповідальна. За день праці на виробництві я зрозумів одне: тут, на відміну від офісної роботи, вирує справжнє життя!

 До теми:
Окрім роботи на нетканці, я спробував електромонтерського хлібу у водоканалі. Про це - в сюжеті "Рівне-1"

0 коментарі:

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"