ІНТИМ ЗА 2 ТИСЯЧІ ЄВРО

«Твій батько підійшов до мене, коли я стояла на зупинці й чекала на автобус», - пригадую, розповідала мама. Справді, колись молоді люди шукали собі пару в парках відпочинку, на дискотеках тощо. Нині для багатьох ця справа перемістилася у дещо іншу площину – в Інтернет. Журналіст «ЛЗ» спробував знайти пару у всесвітній мережі, замаскувавшись під двома профілями – хлопцем і дівчиною.

Місцем пошуків обрав найбільшу молодіжну соціальну мережу «В Контакті» (www.vkontakti.ru), що налічує більше 40 мільйонів користувачів з усього СНД. Все, що для цього знадобилося, - знайти у тому ж Інтернеті декілька фотографій симпатичних і нікому не відомих американських моделей (їх у «павутині» безліч), розписати вигадану інформацію про місце навчання, хобі, інтереси, дати рівненську прописку. Отож автор розпочав «полювання на кохання». Скажу, чим далі заходило, тим більше дивувався, допоки одна подія просто не шокувала.

«УКРПОШТА» ВІДХРЕЩУЄТЬСЯ, ХМИЛЕЦЬКИЙ ОБУРЮЄТЬСЯ

Старезні, „побиті життям” і хуліганами поштові скриньки навряд чи радують око рівнянам. Причини, з яких у Рівному застарілі поштові шафки не замінюють і не ремонтують ось уже протягом 40 років, з’ясовував журналіст тижневика.

Наш постійний читач Василь Яремчук зателефонував до редакції і розповів, що невідомі особи постійно виймають із його „ветхої” поштової скриньки квитанції на сплату комунальних послуг і, зокрема, газету «Літопис Заходу», яку він передплачує. Коли ж чоловік уже вкотре повісив замка на скриньку, її просто розламали.
Так, поламані абонентські шафи – не рідкість у Рівному. Вони стоять у плачевному стані роками, чи то пак, десятиліттями, і нікому, крім самих мешканців, немає до них діла. За коментарем кореспондент «ЛЗ» звернувся до начальника виробничо-вимірювальної лабораторії Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Михайла Штейнгольца.

«ЧУЖА ОДЕЖИНА» ЛЮДИНУ НЕ ЗМІНИТЬ

Чужому научатись і свого не цуратись заповів нам Шевченко. Рівненські бізнесмени та приватні підприємці чітко виконують настанови Великого Кобзаря. Ситуацію із засиллям іноземних вивісок на рівненських магазинах і закладах громадського харчування проаналізував автор цих рядків.

Більшість з нас чи не щодня крокує вулицями Рівного. Ми можемо бачити це постійно, але настільки звикли, що не звертаємо уваги. Мова йде про Рівне як українське місто, у якому так мало України. Чому мало? Бо куди оком не кинь – чи не на кожному магазині або кав’ярні вивіски, на зразок «Ліон», «Ельдорадо», «Аміго», «Гавана» тощо. Де ж ті часи, коли, скажімо, ті ж ресторани називали «Харків», «Київ», «Горинь»… Хтось скаже, що нині такі назви, бо ми йдемо в Європу? А може, так модно? А відколи своє, рідне, стало не модним? Пам’ятник автору вищезазначених слів про «своє» та «чуже»– Тарасу Шевченку, наче поневолювачі, звідусіль оточили подібні заклади.

Для того, аби уявити більш-менш реальну картину, наскільки наше місто «іноземне» завдяки вивіскам закладів торгівлі та громадського харчування, журналіст, узявши до рук блокнот, пройшовся вулицями Київською та Соборною від автовокзалу до Рівненського пивзаводу.