«ЧУЖА ОДЕЖИНА» ЛЮДИНУ НЕ ЗМІНИТЬ

Чужому научатись і свого не цуратись заповів нам Шевченко. Рівненські бізнесмени та приватні підприємці чітко виконують настанови Великого Кобзаря. Ситуацію із засиллям іноземних вивісок на рівненських магазинах і закладах громадського харчування проаналізував автор цих рядків.

Більшість з нас чи не щодня крокує вулицями Рівного. Ми можемо бачити це постійно, але настільки звикли, що не звертаємо уваги. Мова йде про Рівне як українське місто, у якому так мало України. Чому мало? Бо куди оком не кинь – чи не на кожному магазині або кав’ярні вивіски, на зразок «Ліон», «Ельдорадо», «Аміго», «Гавана» тощо. Де ж ті часи, коли, скажімо, ті ж ресторани називали «Харків», «Київ», «Горинь»… Хтось скаже, що нині такі назви, бо ми йдемо в Європу? А може, так модно? А відколи своє, рідне, стало не модним? Пам’ятник автору вищезазначених слів про «своє» та «чуже»– Тарасу Шевченку, наче поневолювачі, звідусіль оточили подібні заклади.

Для того, аби уявити більш-менш реальну картину, наскільки наше місто «іноземне» завдяки вивіскам закладів торгівлі та громадського харчування, журналіст, узявши до рук блокнот, пройшовся вулицями Київською та Соборною від автовокзалу до Рівненського пивзаводу.


Відразу зазначимо: аптеки, банки та юридичні контори (нотаріуси) до уваги не брав, оскільки частина з них тримає загальноукраїнську марку, інша частина не несе у назві особливого смислового навантаження.

Отож на відрізку автовокзал-пивзавод автор цих рядів нарахував трохи більше 200 вивісок! Прикметно, що підприємницька діяльність більшою мірою «буяє» ліворуч від траси (де ТЦ «Покровський», ЦУМ, Будинок одягу). По цій стороні нарахував удвічі більше закладів торгівлі та громадського харчування – близько 140. Відповідно, справа від головної вулиці міста - лише близько 70-ти подібних закладів. Коли почав підраховувати різницю між україномовними назвами та запозиченими – отримав цифри, які підтверджують: «своє» далеченько плентається. Більш як півтори сотні назв – іноземні, заледве півсотні мають український присмак. Тобто закладів із українськими назвами у чотири рази менше. Це за умови, що до вітчизняних відніс і нейтральні назви. Наприклад, магазини «Тканини», «Ремонт годинників» тощо. А якщо по суті – маємо заледве два десятки назв, які асоціюються з Україною.

Ми називаємо себе патріотами. А але патріотами чого ми є? Чому українське – деінде, а чуже – на перших місцях? Годі втікати від себе і своєї сутності: ми – українці, й «чужа одежина» не зробить нас кращими чи якимись особливими.