субота, 23 січня 2010 р.

«НА КОНКУРСАХ КРАСИ ПЕРЕМОЖНИЦЬ ОБИРАЮТЬ НЕ ЗА КРАСОЮ»

По завершенні конкурсу краси «Перлина Рівного», який нещодавно відбувся у форматі віп-вечірки, я зустрівся з його цьогорічною переможницею Альоною Радько (на фото справа) та минулорічною «перлиною» Анною Бікус (на фото зліва). У відвертій розмові про модельний бізнес дівчата розповіли, як справа впливає на їхнє особисте життя, чи купуються перемоги на подібних конкурсах і чому одних моделей вважають дурненькими, а інші страждають на зіркову хворобу.
































  
- Яким ти бачила життя моделі до того, як почала займатися? Наскільки співпали твої сподівання й уявлення з реаліями?
 
Альона Радько:
- Модельний бізнес виявився не таким, як я уявляла: думала, що достатньо бути гарненькою - і ти вже на обкладинках журналів. Достатньо посміхатися - і ти вже на подіумі. Коли почала займатися, зрозуміла, що в умовах маленького міста дуже важко чогось досягти у цій сфері. Скажімо, перед конкурсом «Перлина Рівного-2009» мені доводилося ледь не увесь день проводити на підборах! Безліч репетицій, треба постійно вдосконалювати свої навики. Настільки виснажуєшся, що ввечері приходиш додому і падаєш знесилено.

Аня Бікус:
- У мене перехідного періоду, як такого, не було. У десять років я потрапила на перший конкурс краси, на якому перемогла. Звісно, там не було дефіле, але вже тоді я відчула гострий дух конкуренції. У цьому віці я навіть не мріяла бути моделлю, мене відрядили зі школи на конкурс. І відтоді понеслося! Було кілька дитячих конкурсів, які з часом переросли у щось більше.

- Модельний бізнес не заважає особистому життю?

Альона Радько:
- Радше, ні. Я намагаюся не афішувати свою приналежність до модельної справи. Мій коханий нормально ставиться до того, чим я займаюся, дуже радів, коли виграла титул «Перлини». Звісно, як і кожний нормальний чоловік він, мабуть, трохи ревнує, якщо хтось із чоловіків приділяє мені надмірну увагу. Але це не перепона у наших стосунках.

Аня Бікус:
- Впливає. Після перемоги на «Перлині Рівного-2008» буквально за декілька днів я розлучилася з коханим, а ми були разом 2 роки… Тоді я стала іншою, змінилося ставлення оточення до мене, з’явилася надмірна увага, а він так і не зміг сприйняти це і змиритися. Я дуже переймалася, але в результаті змирилася  – це жертва, яку взяв у мене модельний бізнес.

- Кажуть, що моделі страждають на зіркову хворобу і тим самим примушують страждати близьких. Якої ви думки про це?

Альона Радько:
- Так, ця думка правильна. Зустрічала багатьох моделей, які приділяють собі надмірну увагу, при чому, початківці. Бундючаться, хочуть відрізнятися від інших, наприклад зачісками тощо. Мені це не дуже подобається, люблю простоту. Йшла на конкурс «Перлина Рівного-2009», аби просто отримати задоволення. Можливо, це мені допомогло виглядати перед журі найпереконливіше, і вони обрали мере переможницею.

Аня Бікус:
- Підтримую на 100 відсотків, тут навіть сперечатися немає сенсу. Зізнаюся, свого часу і в мене була зіркова хвороба. Через неї я втратила дуже багато друзів. Тоді зрозуміла: треба змінювати щось в собі, інакше так життя може полетіти шкереберть. Коли стала студенткою, для мене настав новий етап побудови стосунків з людьми. У перший рік навчання ніхто навіть уяви не мав, що я у модельному бізнесі, доки не виграла титул Міс Університет. В очах оточення намагалася бути просто студенткою, і мені це вдалося.

 - Моделі називають свою роботу пекельною працею. Водночас нещодавно соціологічне опитування показало, що чи не кожна молода особа жіночої статі прагне потрапити на подіум. Чому?  

Альона Радько:
- Така людська натура: ніхто не відмовився б від того, аби прославитися, привертати увагу. Тому розмови про «пекельне» видаються примарними на фоні того, що обіцяє модельний бізнес.

Аня Бікус:
- Кожен потребує уваги, а хто каже, що ні – бреше. А отримавши її, розумієш, що насправді це не настільки важливо і прекрасно, як здавалося. Скажімо, раніше я вирізала чи не усі статті, які про мене публікували в газетах. А нині це відійшло кудись. Нещодавно мені телефонували знайомі й сказали: «В центрі Рівного на лайтбоксі (світлова реклама, -авт.) твоя фотографія!». Тоді піймала себе на думці, що мені це вже зовсім не важливо і відповіла: «Якось подивлюся…».

- Існує думка, що всі моделі - дурненькі. Ви знайомі з багатьма колегами по подіуму. Що думаєте?
Альона Радько:
- Вважаю, немає підстав для таких думок. Кожна модель десь навчається, немає таких, що просто модельною справою займаються. Природно, що хтось більш кмітливий, хтось - менше, але ж не все залежить від людини.

Аня Бікус:
- Це залежить від кожної конкретної людини. Якщо вона працює над збагаченням свого інтелекту, то назвати її дурною язик не повернеться. Хоча зазначу, що я особисто неодноразово зіштовхувалася з дівчатами-моделями, які так «туплять», що диву даєшся! Але це, повторюся, залежить від людини, і далеко не всі моделі «без мозку».

- На Рівненських Інтернет-форумах частенько обговорюють те, що ім’я переможниць місцевих конкурсів краси відомі ще до початку конкурсу. Мовляв, усе вирішують гроші та зв’язки. Є підстави так думати?

Альона Радько:
- Звісно, є! У Рівному проводиться не один конкурс краси, деякі з них - нечесні. Зокрема, дуже близькі мені люди брали участь у таких конкурсах, тому я не з чуток знаю, як обираються переможці. Це явище існує не лише на Рівненщині - це прикра закономірність навіть на найвищому рівні. Після моєї перемоги говорили, що «Перлина Рівного» також купується, мовляв, моя перемога не випадкова. Але я не мажорка, і якщо хтось вважає, що я сиплю грошима, мені це тільки лестить.

Аня Бікус:
- В Рівному ще немає конкурсів такого рівня, за перемогу в яких можна було б платити гроші. Навіщо йти на великі витрати, щоб просто поставити корону вдома на видному місці? От на всеукраїнському чи навіть світовому рівні хоча б є сенс шукати альтернативні шляхи для перемоги. Адже там переможець отримує не тільки корону і титул, а й матеріальні блага. Наприклад, минулорічна переможниця «Міс Україна-Всесвіт» отримала ключі від крутого мерседеса. Чим погано? А у нас боротися за корону грошима немає сенсу.

- Українських дівчат справедливо називають найкрасивішими у світі. Чому, на вашу думку, українським моделям на конкурсах краси світового масштабу в більшості випадків не вдається посісти провідні місця?

Альона Радько:
- Може бути декілька причин, наприклад банальна несправедливість. Можливо, Україна, не має такого переконливого іміджу, який впливав би на рішення журі при виборі переможців. А може, на тих конкурсах краси обирають переможниць зовсім не за красою…

Аня Бікус:
- Мені здається, краса тут ролі не грає. Мабуть, все вирішує політика, гроші… Скажімо, дивлюся якийсь конкурс краси, бачу, що деякі дівчата суттєво виділяються і справедливо заслуговують на те, аби бути серед числа переможців. У підсумку вони навіть у фінал не потрапляють… Тоді й напрошуються певні висновки.

- Чого особисто ти прагнеш досягти у модельному бізнесі?

Альона Радько:
- Заради справедливості зазначу, що в модельну справу подалася тільки заради цікавості, не ставлячи перед собою надзвичайних завдань. Уперше спробувала кілька років тому, навіть брала участь у показах в Москві з модельним агентством «Панна». Потім у мене була творча пауза, а повернувшись у модельну справу, я перемогла на конкурсі «Перлина Рівного-2009». Здавалося б, досягнення, але я не ставила його собі за мету. Тому, що буде далі - не знаю. Нині я просто намагаюся працевлаштуватися. Звісно, буду рада, якщо паралельно отримаю цікаві пропозиції й у модельній справі.

Аня Бікус:
- Упродовж моєї кар’єри мала не одну мрію, пов’язану з модельним бізнесом. Немає сенсу вдаватися в подробиці. Скажу, що одна за одною вони здійснювалися. На даному етапі планую попрацювати за кордоном. Співпрацюю з рівненським модельним агентством «Арт-моделз» і столичним - «Ель-моделз». Саме в рамках співпраці з киянами нині готуюся до того, аби на деякий час переїхати закордон. Для моделі, безперечно, це безцінний досвід.

0 коментарі:

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"