НЕГАРНІ ЄВРОПЕЙКИ, ІРЖАВА ВЕЖА, ПИВО ЗА 4 БАКСИ…

ро те, як і чим живуть в інших країнах, більшість дізнається з телевізора чи Інтернету, меншість – із розповідей очевидців чи особистого досвіду. Днями  автор цих рядків спілкувався з людиною, яка нещодавно відвідала декілька країн Євросоюзу. Тамуючи подих, вислухав його розповідь і вирішив: чом би не поділитися з читачами?

Богдан Процюк, «батько» Українського молодіжного порталу «Базіка» - корінний рівнянин, хоча мешкає у столиці. Зізнається, що за кордон потрапив уперше, тож все, що бачив там, підсвідомо порівнював із вітчизняним.

- Перше враження, до того ж неприємне, отримав на кордоні. Прикордонники протримали наш автобус 8 годин. Чому - нам було важко збагнути, адже процедура перетину кордону складалася зі збирання паспортів, ставлення штампів і повернення документів, - розповідає Богдан.

Першою країною на його шляху була Польща.


- Сказати чесно, перетнувши кордон, не побачили суттєвої різниці між двома країнами. Але проїхавши трохи, я зрозумів: щось не так. Автобус перестало трясти! Забігаючи наперед, скажу, що до хорошого дуже швидко звикаєш. І коли після прекрасних європейських доріг ми, українські туристи, повернулися на Батьківщину, то їдучи нашими горбатими дорогами та підскакуючи та сидіннях дуже знітилися… Поки що Україна і Європа - небо і земля.

- Рухаючись польською дорогою частенько на очі натрапляли туалети. Зупинилися біля одного з них і потрапили в курйозну історію. Туалет виявився таким, що… сам себе миє. Тобто заходиш у кабінку, робиш своє діло, виходиш, і, коли зачиняєш двері, вмикається спеціальна система, яка миє унітаз та підлогу в туалеті. Наші туристи про ці особливості не знали і поплатилися: коли я вийшов з туалету, то не зачинив двері, оскільки стояла черга. Після мене до кабінки забіг інший турист.

Він зачинився в кабінці і тієї ж миті автоматична система почала мити туалет під вражаючий крик наївного українця. З туалету він вийшов мокрий до колін із витріщеними очима.

Перетинаючи Польщу, не можна не відзначити рівень чистоти на узбіччях. Також, якщо на якомусь відрізку ремонтують дорогу, ще за півкілометра до цього стоїть безліч попереджувальних дорожніх знаків, які світяться і мигають. До речі, у поляків дорожні знаки працюють на сонячних батареях або вітряках! Це робить їх помітними вночі та економить електроенергію.

- Польщею подорожували лише проїздом, а першим місцем призначення була Прага (Чехія), - провадить Богдан Процюк. - В’їжджаючи на територію країни пивоварів, ми не побачили кордону – виявилося, поміж країнами Євросоюзу його просто немає. КПП давно демонтували, натомість поставили щит, де написано, що ми в’їжджаємо у країну Євросоюзу – Чеську республіку, і «ласкаво просимо».

- В Празі відразу відчули суттєвий мінус: чехи досі не перейшли на валюту євро, тож нам довелося міняти гроші на їхні крони, що не дуже зручно. Перша річ, яка нас здивувала у Празі, був метрополітен, який місцеві називають «єзденка». Він, як і київський, складається з трьох гілок, які навіть розташовуються схожим чином, буквою «Ж».

Але чеський настільки крутий, що дух захоплює. В метро відсутні турнікети, людина може просто заходити і їхати. У них проїзд оплачують не жетонами, а абонементом. Тобто можна оплатити собі 1,5 години проїзду (коштує 1 євро), а можна цілий день, тиждень чи місяць. Звісно, з такою системою реально проїхатися «зайцем», але за час перебування там я жодного контролера не бачив.

У Празі мене постійно приймали за чеха, питали щось. Можливо, тому, що українська та чеська дуже подібні. Скажімо, «добрий день» на обох мовах звучить однаково. Я намагався порозумітися з ними і англійською, й українською, то на нашій мові мене зрозуміли краще. До речі, в Празі я почав пишатися тим, що я українець! Через жінок. Хай мене вибачать, але їхні жінки не те, що не симпатичні, вони просто жахливі!

Адміністратора «Базіки» здивував чеський аквапарк. Там на руку вдягають браслет, який дає доступ до всього: шафок, замків. Якщо хочеш побачити, скільки залишилося проплаченого часу, просто підводиш браслет до спеціального пристрою, і він показує все. Також вразили чеські крамниці: там один магазин займає величезну будівлю у 3-4 поверхи, як наш супермаркет, і продають в такому гігантському закладі тільки один вид товару, наприклад взуття.

- Чеське пиво продають скрізь і всюди. Але «фішка» в тому, що за барною стійкою воно має одну вартість, за столиком – іншу, дорожчу, а за літніми столиками на вулиці – ще дорожче. І все це в одному закладі, - дивується Богдан Процюк. - Ми брали пиво в самому центрі Праги, бокал 0,5 літра обійшовся у 4 євро. Можливо, на околицях дешевше... Звісно, покидаючи Прагу, півбагажника автобуса, у якому я їхав, завантажили чеським пінним напоєм…

Наш турист ніяк не міг надивуватися: обабіч дороги постійно бачив сонячні та вітрові електростанції з великими вітряками.

- Це ж яка економія на електроенергії, і така краса!.. Не розумію, чому в Україні цього не роблять, - каже пан Процюк.

З Чехії українці поїхали до Франції через Німеччину. На території арійців, посеред ночі їм на хвіст «присів» якийсь автомобіль, згодом обігнав та почав гальмувати, щоб зупинити. Коли автобус припаркувався, на машині загорівся напис «Polizei», тобто поліція.

- Почали перевіряти паспорти, причепилися до одного росіянина, який їхав з нами, - пригадує базіківець. - Німці чомусь дуже лояльно ставляться до українців, а росіян недолюблюють. Пізніше ми зустріли інших німців, які називали наших сусідів «крейзі рашн»… Зрештою, після перевірки нас відпустили, і ми в’їхали на територію Франції.

Країна кохання причарувала нас відразу. Дорогою ми не бачили жодного села, натомість там росте дуже багато ріпаку. Тобто з автобуса ми бачили безкраї жовті краєвиди, які змінювалися величезними пасовиськами з коровами та вівцями. У Франції немає халяви. Ми зрозуміли це ще рухаючись до Парижа. Там всі автобани платні. Зупинялися кожні 100-200 кілометрів і платили за проїзд біля шлагбаумів.

Першим місцем нашої зупинки у Парижі був Дісней Ленд – єдиний у Європі. Там українцеві відкрилася істина: той, хто бував у Дійсней Ленді (30 км від Парижа), життя прожив не дарма.
- Описати це – дня не вистачить! Навколо ростуть японські сакури, інші чудернацько обрізані дерева, працює горизонтальний ескалатор, величезний парк розваг, безкраї автомобільні стоянки - це ціле місто! - сказав Богдан.

Сам Париж спочатку здивував не вишуканою архітектурою, як того очікували, а… великою кількістю графіті.

- Всюди все обмальоване. Більшість вуличок дуже маленькі. Проїжджали через квартал арабів – жахливий, брудний. Безкоштовного Інтернету в Парижі годі й шукати – це ще раз підтвердило думку, що у французів халяви немає, - ділиться враженнями Богдан Процюк. - Столиця Франції забита мотоциклами, більшість мешканців обирають саме цей вид транспорту. Автомобілі їздять виключно французькі.

Дуже багато місцевих мешканців їздить на велосипедах. Бачив декілька прокатів, куди приходять навіть солідні люди при краватці з дипломатами, сідають на велосипед і їдуть у справах. До речі, у Парижі ніхто не дотримується правил дорожнього руху. Спочатку українці видавали себе, бо чекали, доки на світлофорі з’явиться зелене світло. А французи на нього навіть не дивляться, перебігають за найменшої нагоди.

- Знову ж таки, хочу охарактеризувати мешканок країни кохання. Одним словом францужанки настільки негарні, що я пишався тим, що мешкаю в Україні, і маю нагоду щодня дивитися на наших красунь. Багато жінок також пересуваються на велосипеді, і майже всі – палять.

До слова, французи, як і українці, не соромлячись викидають сміття собі під ноги. Але в них чисто через те, що власники магазинчиків, які межують з тротуарами, постійно прибирають територію, змітають сміття у спеціальні канавки на дорозі. Впродовж дня дорогою рухаються спеціальні автівки, які їх вичищають.

- Мимоволі пригадав Рівне, де ніхто ні за що не відповідає, адже власники магазинів вважають, що їхня територія закінчується за порогом їхнього закладу, - каже Процюк.

- У Парижі понад 20 гілок метро. Щоб знайти станцію, треба просто рухатися в будь-якому напрямку, за 10-15 хвилин обов’язково знаходиш. Це дуже зручно, хоча метро там дуже страшне на вигляд, ми навіть побоялися ним їхати. Натомість були шоковані автобусними маршрутами.

На дорогах Парижа є спеціальна унікальна смуга, призначена виключно для руху громадського транспорту і таксі. Тобто на одній вулиці на декількох смугах може бути пробка, але в автобусі ти ніколи в пробку не потрапиш.

У Парижі багато не їдять. Французи снідають круасанами, молоком, медом, маслом, кавою, тобто легеньким харчем. Лише в обід можна від душі перекусити, адже у них обідня перерва триває до двох годин. Хоча робочий тиждень коротший, ніж в Україні, – 35 годин, і встають французи дуже рано. -- Здивувало те, що у Франції не п’ють пиво. Не бачив жодної людини! Це особливо дивно виглядало на фоні Праги, - дивується Богдан Процюк.

- Порадувала головна річка Парижа – Сена. Бо вона значно брудніша за рівненську Устю! Колись в Сену скидали хворих на чуму та інші болячки, з тих пір її ніхто не чистив. І зрозуміло, в ній ніхто не купається.

Ейфелева вежа також неприємно вразила Богдана. По-перше, вона абсолютно не вписується в архітектуру древнього міста. По-друге, вигляд має жалюгідний.

- Це металева конструкція болотяного кольору, що добряче поіржавіла. Біля вежі бачив французьку поліцію. Тамтешні правоохоронці виглядають дуже переконливо. Ходять з автоматами і пильно вдивляються у кожного туриста. – каже Процюк. - Сподобався Лувр. Там декілька мільйонів експонатів – витворів мистецтва, які нереально обходити навіть за день.

Майже усі картини висять відкриті, тобто їх можна чіпати рукою. Дивно було споглядати картину ХІІІ століття й усвідомлювати, що можеш її знищити в одну мить. Закритими броньованим склом тримають лише кілька картин, серед них і «Джоконда». Бо свого часу її хотіли облити кислотою… Цю картину дуже вподобали китайці, які стрибали біля неї і фотографувалися. До речі, в Луврі не можна фотографувати зі спалахом і голосно говорити – кажуть, картини через це псуються.

ДОВІДКА
Подорож Богдана Процюка тривала 8 днів і коштувала 320 євро, не враховуючи інших витрат. Поточні витрати – це квитки на Дісней Ленд, екскурсії Лувром, Собором Паризької Богоматері, сувеніри, додаткове харчування тощо. Вони Богдану обійшлися ще у 330 євро, тобто загалом подорож обійшлася у 650 євро. Бажаючим придбати щось у французьких крамницях слід запастися ще більшою сумою, адже одяг у Франції не з дешевих.