Про регулярні нерегулярні перевезення

Поїздки в київському напрямку нині, як лотерея: ніколи не знаєш, чи доїдеш до місця призначення при доброму здоров’ї, чи, як то кажуть, вперед ногами. Аварії за участі рівненських маршруток раз по раз шокують не лише рівнян, а й всю Україну. Чому, їдучи до столиці, щоразу на всяк випадок прощаєшся з рідними? Що це, проклятий маршрут, примха долі чи людський фактор? 


Якщо причиною регулярних ДТП є вроки чи воля провидіння, претензії їм навряд чи можна пред’явити. А от на людський фактор, напевно, можна вплинути. Пригадується нещодавнє ДТП у Житомирській області, у якому загинуло двоє осіб, а ще дев’ять отримали серйозні поранення. Тоді водій виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з вантажівкою. Можливо, якби на цьому рейсі відповідно до правил працювали два водії, то на півдорозі один замінив би за кермом іншого, і люди залишилися б живі-здорові? Можливо.

Тільки от чого вже згадувати про минуле, яке годі змінити. Загляньмо в майбутнє. А майбутнє, зважаючи на те, що розповів автору цих рядків начальник територіального управління Головавтотрансінспекції в Рівненській області Володимир Горошко, у нас також не надто обнадійливе.

– В Україні існують три види перевезень: регулярні, регулярні спеціальні і нерегулярні. Регулярні перевезення – це перевезення по маршруту відповідно до розкладу руху. Регулярні перевезення здійснюють перевізники, які виграли конкурс на конкретний маршрут і мають дозвільні документи. Нерегулярні перевезення – це перевезення на замовлення організованої групи пасажирів, яка має спільну мету поїздки: на весілля, на футбол, на екскурсію тощо, – пояснив Володимир Горошко.

– А у нас перевізники під виглядом нерегулярних перевезень регулярно возять людей до столиці. Біда в тому, що оці нерегулярні перевезення в київському напрямку знищили регулярні. Колись у Рівному щодня було 64 регулярні відправлення до столиці. Тепер їх майже немає, працюють тільки два перевізники.

За словами начальника Головавтотрансінспекції, нерегулярний перевізник нині перебуває у вигіднішому становищі. Бо до регулярного існує куди більше вимог. Наприклад, якщо перевізник везе пасажирів у рейс на відстань понад 150 кілометрів, то автобус має бути місткістю від 29 осіб. Тобто переобладнана маршрутка тут не підійде. А ще нерегулярні перевізники «підсікають» клієнтів у регулярних:

– Уявіть ситуацію: регулярний перевізник у зазначений час на автовокзалі заїхав на платформу для відправлення до Києва. Там очікують посадки декілька пасажирів. Тієї ж миті з’являються нерегулярні перевізники і ледь не за руку ведуть цих пасажирів до своїх маршруток. За кілька хвилин регулярному перевізникові треба відправлятися в рейс, а його клієнтів, по суті, вкрали. Він не може стояти стільки часу, поки не наб’ється повний автобус людей (як це часто роблять нерегулярні перевізники), мусить рушати за графіком. Отже, їхати фактично впорожні й собі на збиток. Мало того що це недобросовісна конкуренція, то в них ще й різна база оподаткування і різний клас автобусів.

Таким чином нерегулярні перевізники фактично ліквідували регулярних. Два перевізники, яких ми попросили з нерегулярних перевезень перейти у правову площину, купили великі автобуси, отримали всі дозволи і здійснюють регулярні перевезення. Тепер вони кажуть мені: «А навіщо ми це зробили?» Вони фінансово програють. І що найбільш образливо: у Києві на автостанцію повинні впускати лише автобуси, які здійснюють регулярні перевезення. Натомість на автостанції в районі залізничного вокзалу паркуються не лише нерегулярні перевізники, а й ті, що навіть не мають ліцензії. Але платять гроші, отже, їх пускають.

Чим погані нерегулярні перевезення? По-перше, у більшості перевізників до столиці в рейс виходить тільки один водій. Тому частенько причиною ДТП є сон цього водія за кермом. По-друге, ці водії не нехтують можливістю перевищити швидкість. Як наслідок маємо аварію за аварією. По-третє, водіїв нерегулярних перевезень, напевне, не вчать правилам поведінки на дорозі.

Днями, їдучи до столиці, став світком того, як водій автобуса 20 хвилин балакав по телефону, везучи повний автобус людей. А потім, не зупиняючись, взявся вставляти диск у DVD-плеєр. Тільки от, коли трапляється чергова аварія, перевізники з піною біля рота доводять, що їхній водій ні в чому не винен.

Економлять на другому водієві? Гаразд. Балакають по телефону? Можливо, справді якась невідкладна розмова. А яке виправдання для перевищення швидкості? З Рівного до Києва маршрутка нерегулярного перевізника приїжджає за чотири години, а якщо в столиці затори, то в середньому за чотири з половиною. Це враховуючи 10-15-хвилинну зупинку на півдорозі, в селі Березівка Житомирської області.

Щоб з’ясувати, скільки ж часу мав би їхати транспортний засіб, дотримуючись вказаних на трасі Київ-Чоп обмежень швидкості, автор цих рядків провів власне дослідження. У понеділок разом із колегою ми вирушили з Києва о 18.00 на легковому автомобілі. Їхали відповідно до регламентованих дорожніми знаками обмежень швидкості. Приїхали до Рівного о 23.05. Тобто дорога зайняла п’ять годин. Не чотири, як у нерегулярних перевізників. Саме ця година часто коштує людям життів.

– Два роки тому нерегулярні перевізники страйкували під нашим управлінням. Приносили вінки, рвали ліцензії, нарікаючи на жорстке ставлення з нашого боку, – провадить Володимир Горошко. – А ми змушені їх контролювати, бо фіксуємо багато порушень. Перевезення – це не продаж яблук. Тут ідеться про безпеку життя пасажирів. Зазвичай ми регулярно здійснюємо рейдові перевірки мобільною групою спільно з ДАІ та УБЕЗ. Найчастіші порушення – неналежним чином оформлені документи. В цьому разі штрафна санкція – 1700 гривень. За керування одним водієм – штраф 510 гривень.

Також перевіряємо ліцензійні умови. Часто виявляємо, що перевізник неспроможний їх виконувати. Наприклад, водії не проходять медичний огляд, автомобілі – технічний огляд. Відтак анулюємо їм ліцензії. Але перевізник після цього подає документи на повторну видачу ліцензії і, відповідно до закону, ми повинні йому її повернути. Єдине, чого вдається досягти – позбавити перевізника права здійснювати перевезення упродовж місяця. У київському напрямку здійснювали перевезення 50 перевізників, наразі половина з них позбавлена ліцензії. Проте вони цим нехтують, все одно виходять в рейс. У такому разі УБЕЗ, відповідно до 164 статті Адміністративного кодексу, має право поставити автобуси на штрафмайданчик.

Ставили, складали протоколи, передавали справи до суду. Суд має право прийняти два рішення: або вилучити у перевізника транспортний засіб, або просто накласти на нього штраф. На жаль, ще ні разу суд не вилучав транспорт. А якби це зробили, перевізники зрозуміли б, що їхні порушення – занадто дороге задоволення. Чому суд щоразу настільки лояльний, залишається загадкою.

Також чув, що центральна влада хоче покінчити із цим ганебним явищем – регулярними перевезеннями під виглядом нерегулярних. Але за сім із половиною років моєї роботи в управлінні ми вже тричі намагалися це зробити. І щоразу, коли справа фактично доходила до завершення, хтось незрозумілим для мене чином впливав на ситуацію, і все повертається на круги своя: перевізники знову собі їздять, як нічого не бувало.


Нещодавно під час засідання Кабінету Міністрів Прем’єр-міністр Микола Азаров зазначив, що потрібно посилити вимоги до перевізників, особливо з надання пасажирських послуг. «Завдання Мінінфраструктури та Мінекономрозвитку – подивитися, чи не надмірно ми захопилися дерегуляцією. Особливо там, де йде мова про безпеку наших людей.

Це стосується і вантажних перевезень, і, насамперед, пасажирських, до яких, можливо, вимоги повинні бути більш суворими», – наголосив Микола Азаров, зауваживши, що в Україні склалася парадоксальна ситуація: з року в рік збільшується кількість штрафів, адмінпротоколів за порушення у сфері пасажирських перевезень, але це не зменшує кількість травматизму і смертельних випадків на дорогах.

«Потрібні негайні і рішучі дії», – підкреслив глава уряду. За його словами, залишаються невирішеними кілька проблем у сфері перевезень пасажирів. Зокрема, відсутність будь-яких вимог щодо оформлення нерегулярних перевезень, недоліки у функціонуванні мережі автостанцій, яка створює соціальну напругу серед перевізників.

Негайні й рішучі дії справді потрібні, але від кого їх чекати? Хочеться вірити, що ця проблема не залишиться на рівні пустих балачок. І їздити з рівненськими перевізниками нарешті стане безпечно.