Про болгарський менталітет та український прапор

В деяких українців є така добра (сподіваюсь) звичка - брати із собою за кордон українську символіку – національний прапор, вишиванку тощо. До цього прошарку відноситься і автор цих рядків. Перебуваючи в Болгарії довелося разом з українською ватагою познайомитися і потоваришувати із місцевим бізнесменом, який нас дуже здивував. Залишаючи країну ми подарували йому жовто-синій прапор, який нині майорить на болгарському Сонячному Березі. Де саме та чим здивував болгарин, читайте у далі матеріалі. 

Ідентифікація українця

Спочатку поясню для чого взагалі брали із собою прапор. Ні, не бігати з ним по пляжу, інакше нас, чого доброго, назвали б «крейзі рашнс». Якось неоднозначно в Болгарії сприймають наших північних сусідів... Український стяг взяли, щоб повісити на балконі готелю. Не для того, аби «ганяти панти». Мета – щоб кожен українець, побачивши жовто-синій прапор на чужині, відчув гордість за те, що він українець, що наш національний символ висить на Болгарщині у місці, де щодня проходять тисячі чужоземців. При чому, ми були не єдині, хто публічно ідентифікував свою національну приналежність.

Хтось зробив це за допомогою відповідного одягу.

В кількох кілометрах від нас на одному з готелів також висів вітчизняний прапор.

Про болгарський менталітет

Невеличка прелюдія. В Болгарії зайшли в заклад громадського харчування пообідати. Підійшов офіціант, замовили по супу і по салату. Замовлення приніс вже ВЛАСНИК ресторації (на фото нижче).

Перекинулись кількома словами, і він сказав що хоче пригостити нас пивом за рахунок закладу. Приніс нам три бокали місцевого пінного «Пиринско» та пішов.

П'ючи його озвучили тезу, що, можливо, термін зберігання напою збігає, і щоб пиво не пропадало та з метою приваблення туристів нас пригостили безплатно. Хоч це твердження тієї ж миті самі й спростували - пиво було бочковим та свіжим (старе пиво кислить або гірчить).

Нам, українцям, було важко повірити у прості чисті людські наміри, бажання власника нас просто почастувати. Так вже повелося, що у всяких добрих намірах українець бачить підвох або чиюсь приховану вигоду.

За якусь мить до нас знову підходить власник закладу і приносить нам під пиво піцу із соленим болгарським творогом, твердим сиром і часником - каже, що хоче пригостити ще й цим. Нам знову важко зрозуміти його мотив, але помічаємо що чолов'яга у гарному настрої, дякуємо йому та балакаємо з ним про щось несуттєве.

«Контрольний в голову» трапляється через 15 хв. - він приносить нам десерт - тістечко та морозиво, уточняє що це від нього особисто, платити не треба (болгарин трохи парлє по-російськи).

Паралельно бачимо як він тим самим десертом пригощає німецьких пенсіонерів за сусіднім столиком, врешті остаточно розуміємо, що у пана директора просто гарний настрій і він без жодних зайвих думок вирішив почастувати своїх клієнтів. Після цього він сів на велосипед, що стояв у подвір'ї, та кудись поїхав.

З цієї ситуації я виніс декілька думок:

• В Україні власник ресторану ніколи не вийде із підносом, щоб побачити відвідувачів та поспілкуватися з ними; 
• В Україні власник нізащо не частуватиме за свій рахунок незнайомих йому відвідувачів; 
• В Україні власник ніколи не приїжджатиме в свій заклад на ровері (хіба що на Рендж Ровері).

Я вже мовчу про розміри порцій та їх вартість. Обдумавши цю ситуацію, чомусь стало образливо за свою країну, за те що один слов'янський народ в Евросоюзі і не втрачає почуття людяності та щиросердності у, здавалося б, пересічній життєвій ситуації, а в іншій країні завжди очікуєш, що тебе хтось надурить, на тобі нагріють руки, а щирість намірів обов'язково має якесь корисливе підґрунтя.

Далі було ще веселіше. Цей недорогий заклад за назвою «Троя» ми відвідували щодня в обід, де завдавали могутнього козацького перекусу. Але одного вечора проходячи повз «Трою» вирішили зайти із хлопцями та випити по 0,3 пива. Знову натрапили на власника і він послав нас в глибокий нокаут: він нас побачив, пригостив ще по 0,5 пінного, піцою, картоплею фрі під творогом.

А коли ми сказали, що наступного дня їдемо до України, він подарував нам три пляшки місцевої ракії та вина.

А ми ж просто замовили по маленькому пиву!

Не вкладалося в голову, хто ми йому такі, щоб добродій дарував нам дорогі напої, купити які в супермаркеті нам було задорого? Болгарський менталітет в голову просто не вкладався, мізки були в нокауті. В таких випадках хочеш чи не хочеш, а проводиш паралелі «А як би було на Батьківщині»?

Автор ні в якому разі не хоче закцентувати на тому, як у нас все ПОГАНО. Просто цей випадок справді зачепив, а отже хочеться поділитися своїми думками із читачами блогу.

Нема прапора? Нате прапор!

Заклад «Троя» знаходиться на Сонячному Березі в Болгарії. Він прикметний тим, що на його фасаді висить майже десяток прапорів європейських країн. Українського там немає, тож ми домовилися із власником, що подаруємо їх закладу привезений нами з Батьківщини жовто-синій стяг. Він урочисто розмістив його на узгодженому місті поруч із британським та російським прапорами.

Власне, очільника закладу звуть Текін Индже. Чоловік має турецькі корені, хоча виріс у Болгарії. Він 10 років працював в Іраку в місцевому консуляті, а по поверненню на батьківщину розпочав власний бізнес – відкрив три кав’ярні.

Текін знає 6 мов – арабську, німецьку, англійську, болгарську, турецьку та російську, яку колись вивчав у школі. Любить спілкуватися про політику у найширшому розумінні цього слова :)

Українцям, які відпочиватимуть у Болгарії раджу відвідати заклад «Троя». Це місце гідне того, аби його відвідати не лише через помірні ціни.

А гідне завдяки тому, що власник закладу не ставить корисливу мету в першооснову своєї діяльності. Гідне тому, що віднині це місце освячене присутністю українського прапора.

п.с. Наш менталітет Вам підкаже, що в дописі дядька Пола якийсь підвох, це він наприклад рекламує кафешку. Якщо так подумали, то вимкніть свій менталітет. Будь ласка :)