Як рівняни стали найкращими в Аргентині

Нещодавно завершився потужний телевізійний проект Битва українських міст. Мабуть, нікому не секрет, що переможцями проекту стала рівненська команда «Рівне-Чарівне». Днями один із її учасників, Дмитро Климець, розповів автору цих рядків про перебіг і враження від проекту, а також про курйози, що залишилися поза телевізійними кадрами.

 

 - Як ти потрапив на проект? Звідки дізнався про Битву українських міст?

- Я щонеділі з задоволенням прокидався під аналог БУМу, американське шоу «Вайпаут», яке почали транслювати по телику 3 роки тому. Настільки закохався у цю програму, що, мабуть, якби не було її українського аналогу, я все одно би спробував взяти участь у американській версії.
Коли почув, що в Україні мають запускати подібний проект, відразу вирішив: їду! Пам’ятаю, зібрався на кастинг до столиці, вийшов на вулицю, а там -25-градусний мороз. Це був визначальний момент. Я 10 хвилин стояв і думав, чи варто за таких погодних умов їхати до Києва… Вже розвернувся назад, але все-таки схаменувся і поїхав. Вочевидь, зробив це не дарма.

- Зйомки БУМу проходили в Буенос-Айресі. Що найбільше здивувало в аргентинській столиці?

- Зйомки програми проходили в лютому. Наша делегація з українських морозів потрапила в аргентинську спеку. Після висадки з літака нас посадили в автобус, який рушив ідеально рівними дорогами! Аргентина значно бідніша країна, це видно навіть по розвалюхах, які скриплять на їхніх шляхах. Їдучи в автобусі, я знімав все, що бачив, на камеру. Нас не трясло, я спокійно міг знімати, бо дороги в Аргентині шикарні. Зрадів, коли нас почали годувати фруктами, адже на дворі зима, а там фруктів – греблю гати! Бачив декілька екзотичних дерев, приємно вразила комунікабельність аргентинців, вони посміхаються, щось розповідають один одному, в Україні люди більш закриті.

- Із товаришами по команді «Рівне чарівне» познайомився вже в Буенос-Айресі? Як ви поставилися до того, що капітаном буде не рівнянка? 

- Ми познайомилися ще в Києві. Зустрілися на тому етапі, коли брали участь у рекламних зйомках проекту БУМ, під час інструктажу, видачі форми тощо. Щодо капітанства боксерки Аліни Шатернікової… Спочатку між нами пробігали певні дискусії щодо доцільності цього рішення, але будь-які сумніви остаточно розвіялися, коли розпочалися змагання. Аліна з таким вогнем в очах боролася за наш спільний успіх, що ми навіть зраділи, що вона – наш капітан.

- До речі, щодо назви «Рівне-Чарівне»… Хто це вигадав?

- Окрім назви нам, потрібно було придумати гасло команди. Перебираючи, ми зробили для себе відкриття, що Рівне відмінно римується із словом «чарівне». Це ж бо справді так, тож узяли цю назву.

- В проекті брали участь багато зірок спорту і шоу-бізнесу. Вдалося познайомитися ще з кимось, окрім Шатернікової?

- Мабуть, з усіма, хто був на БУМі. Ми разом мешкали, їздили в одних автобусах, харчувалися в однакових умовах. З окремими особистостями почали товаришувати ще з Києва. Летіли з Єгором Крутоголовим («Банда Дизель»), Степаном Казаніним («Студія Квартал-95»), з Олегом Собчуком (гурт “С.К.А.Й”), Сашком Положинським («Тартак»). Пам’ятаю, Степан приніс пляшку віскі, тоді й почали знайомитися (посміхається, - авт.).

- Як ти оцінював шанси рівненської команди перед початком змагань?

- Були певні сумніви щодо результату, бо в змаганні брали участь олімпійські чемпіони з чудовим фізичним вишколом. А в нашій команді, окрім капітана, людей зі спорту фактично не було. Нині вже бачимо, що сумніви були марними.

- Той факт, що у фіналі ви змагалися з лучанами, не підігрівав ваше бажання будь-що перемогти? Адже всі знають про одвічну конкуренцію Луцька і Рівного...

- Навпаки, ми потоваришували із командою Луцька. Насправді найбільше хотілося перемогти іншого фіналіста – Вінницю. Тому найперше ставили себе на противагу їм.

- Які курйозні моменти зі зйомок ти до сих пір пригадуєш і посміхаєшся?

- Крім українських режисерів, операторів, БУМ знімали й аргентинські фахівці. Одного разу під час зйомок вони ніяк не могли заспокоїти публіку на трибунах, яка своїм шумом заважала запису програми. Тоді аргентинці запитали в наших операторів, як українською буде: «Будь ласка, заспокойтеся». Українські оператори щось їм сказали, і тут на увесь загал ламаною українською звучить прохання аргентинця: «Трибуни, вашу мать, заткніться!». Трибуни, певна річ, вибухнули сміхом, оператори повзали від реготу. Це все тривало близько десяти хвилин на великий подив аргентинця, який ніяк не міг второпати, що саме він сказав.

Ще була цікава історія на святкуванні весілля, адже на БУМі одружилися учасники львівської команди. Коли вже випили трохи віскі, боксер Узєлков і музикант Фоззі (ТНМК) влаштували показовий бій. Узєлков, розбігаючись, з розмахом ударив кулаком у долоню біля обличчя Фоззі.

Це виглядало дуже реалістично з характерним звуком попадання в обличчя. Той падає і корчиться від болю, потім різко встає і стрибає на Узелкова ногами з криками. Це вгледіли аргентинські полісмени, кілька разів підходили і намагалися розборонити хлопців. Тільки-но поліцаї наближалися, Узєлков та Фоззі вставали і сміялися, як навіжені. Шоковані поліцейські ніяк не могли второпати, що відбувається. Дійшло до того, що пізно вночі приїхали дві патрульні машини і провели обох бійців аж до готелю, знімаючи на камеру.

- Наша команда найкраще піарила Рівне на всеукраїнській арені. Міська влада сказала хоча б елементарне «дякую»?

- Після перемоги нас викликали до начальника управління сім’ї, молоді та спорту Рівненського міськвиконкому. Поки що такої подяки, яку, наприклад, отримали вдома учасники із Вінниці, ми не удостоїлися. Вінничан нагородили пам’ятними відзнаками. Зрештою, для нас не важливі нагороди. Просто хотілося б почути елементарне «дякую» від керівників міста. Правду кажучи, я очікував, що на нашу перемогу не звернуть уваги.

Бо коли я їхав на битву українських міст, звернувся до влади з проханням надати, чи навіть продати мені прапор Рівного. Хотів з гордістю продемонструвати його в Буенос-Айресі. Проте моє прохання залишилося без відповіді. Можливо, я дав їм мало часу, адже за добу вже від’їхав… Прапор все-таки здобув, друзі десь узяли і подарували.

- Результат телепроекту став відомий лише нещодавно. Важко було впродовж трьох місяців берегти цю таємницю?

- Поставив собі за мету мовчати, так цікавіше. Лише мої батьки і сестра дізналися про результат ще тоді, коли я був у Аргентині. По приїзді в Україну я ділився враженнями від змаганнь, але підсумок уперто замовчував. Було не важко, адже був готовий до цього.

- Нині ти фактично публічна людина, змінилося ставлення до твоєї особистості, на тебе «полюють» журналісти... Звик до нового життя?

- Моє життя дійсно змінилося. На Битві українських міст я познайомився з багатьма людьми, тепер я маю друзів у кожному обласному центрі України.
На вулицях Рівного зустрічають люди, дякують за перемогу, бажають успіхів. Це дуже приємно. Але не скажу, що завдяки цьому дуже змінився як людина.