понеділок, 27 червня 2011 р.

Амерікен тріп: місто зірок та психів - Лос Анжелес. Перші кроки

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає
Місто зірок та психів - Лос Анжелес. Перші кроки.

 --
Продовження
Початок 
Попередній допис
 --
 Прибувши до Міжнародного аеропорту Лос Анжелеса (LAX) через довгі перельоти і добу без сну я почувався більш ніж виснажено. Але вся ця втома зникла безслідно, коли прийшло усвідомлення того, що за мить ноги ступлять в інший світ. Чому інший? Тому, що більшість з нас дивлячись телевізор - новини, художні чи документальні фільми розуміють, що все побачене, швидше за все, так і залишиться тільки образами із "ящика". Розуміємо, що долі кіногероїв зостануться у тих рамках, які визначили режисери чи сценаристи, а побачені міста та місця, є далекими і навіть трішки несправжніми, бо віддаленими від наших звичних реалій.

Рухаючись у бік виходу з аеропорту серед зустрічаючих мені стрілися півтора десятки людей, які стояли із табличками, очікуючи кожен свого пасажира із щойно прибувшого літака та пильно вдивляючись у натовп, очікуючи відповідної реакції того, хто побачив на ній своє ім'я. Пригадайте, подібні речі ми бачили в кінофільмах... Побачивши це, в голові почали оживати образи і з'явилося дивне відчуття, що потрапив в телевізор, по ту сторону колись баченого.

Обмірковуючи це я упіймав на собі погляд людини, що тримала табличку із написом "Mr. Jonson". Чолов'яка дуже посміхався і маячив мені поглядом. Я спочатку не зрозумів, чому, а потім збагнув, що крокуючи до виходу я із занадто великим інтересом розглядав ту табличку, тож цілком логічно бідний чолов'яга подумав, що я і є той містер Джонсон, відтак зосередив свою увагу на моїй особі. Зрозумівши свою першу помилку, здійснену на американській землі, я "приклеїв" сві погляд до землі і хутко почимчикував до виходу.

Далі я мав би повідати про перше враження... Перша думка, яка тоді відвідала голову: "тут все не таке". Не краще, не гірше, просто інакше. Хоча, чого душею кривити - краше. Чистота. На вулиці - чисто! Я на сто відсотків впевнений, що кожен чув про те, що в США дуже чисті вулиці. Так от підтверджую - це правда. Парадокс в тому, що, як пізніше виявилося, щоб  знайти смітник, його треба добряче пошукати, бо на американських вулицях вони розставлені далеко один від одного.
 
І частенько доводилося по 15-20 хвилин нести в руках сміття, доки натрапиш на урну. Але на вулицях всеодно чисто. При чому, чистота полягає не в тому, що сміття не валяється під ногами. Сам асфальт такий, що на ньому можна сидіти не боячись забруднити одяг. Пригадайте, ви точно бачили по "телику", як американці сидять на бардюрах чи сходах. Не через те, що в них менталітет такий чи традиція - бо вони чисті! Не знаю в чім тут секрет, просто констатую факт.
 
В Лос Анжелесі я мешкав в чотиризірковому готелі "Sofitel" в благополучному районі за назвою West Hollywood (Західний Голівуд). Це район відомий тим, що тут зосереджена найбільша російськомовна спільнота - вихідці з пострадянського простору. При поселенні нашої групи журналістів виник і перший казус. В кожному номері ми мешкали парами, оскільки вартість доби проживання вимірювалася сотнями доларів, і забезпечити проживання кожному в одномісному номері - річ не дешева.

Коли дійшла черга до мене та мого сусіда по кімнаті, редактора відділу "Бізнеc" korespondent.net, конс'єрж запитав, чи давати нам номер із одним великим ліжком "King size". Почувши це інші журналісти почали дуже сильно реготіли, а конс'єрж із здивуванням дивився на усіх не розуміючи причини. Згодом виявилося, що готель "Sofitel" є учасником Міжнародної туристичної асоціації геїв та лесбіянок (IGLTA), і що нетрадиційні пари тут не рідкість. Тож питання для працівника готелю було цілком буденним, на відміну нас, людей старої закалки та консервативних понять. Певна річ, від "щедрої" пропозиції конс'єржа ми відмовилися й взяли номер із двома ліжками.
 
Незважаючи на колосальну втому і той факт, що до готелю вселилися лише близько опівночі, ми вирішили вийти на невелику нічну прогулянку - занадто вже великою була спокуса якнайшвидше познайомитися із містом. Тоді ми ще не знали, що для того, аби оглянути Лос Анжелес, потрібно як мінімум місяць. Адже це друге (після Н'ю Йорку) за величиною і кількістю населення місто у Сполучених Штатах.

Пам'ятаю першу побачену поліцейську автівку, дорожні знаки, вітрини магазинів, американських бомжів - знову виникали колись побачені образи і з'являлося відчуття, що я в телевізорі. Також серед перших вражень від ЛА - їхні дерева. Ні одної знайомої породи. У нас ростуть каштани, липи, у них - пальми та ще бозна які види. При чому пальми і маленькі з товстим стовбуром, і тонкі з височенним, довжиною під 20 метрів. Коли я вперше побачив таку пальму, відразу подумав, що якби такі росли в Україні, цьому казково зраділи б наші селяни. Оскільки з одного дерева в селі кожен трудівник міг би нарізати по 4-5 дишлів для воза чи зробити міцного плота.

Я до сих пір не можу надивуватися до чого дійшла демократія в США. Хтось казав що в Україні панує демократія? Не вірте! Там людям їхні права дійсно гарантовані, а не просто прописані, як у нас. Розповім хоча б на прикладі бомжів та алкоголю. Бомжі в США валяються просто на тротуарах. При чому більшість з них спить витягнувшись не вдовж будівлі, а паралельно їй. Таким чином не рідко можна наштовхнутися на людину, яка своїм тілом перекрила пів тотуару.

Тепер уявіть, що було б, якби подібне дозволив собі український безхатченко. Наша доблесна міліція як "дала б палиць", то більше б не з'являвся б на людях. А у Америці кожна людина має право чинити так, як вона хоче, якщо це не заборонено законом. У нас це розцінили б як "порушення громадського порядку", бо бомж заважає людям рухатися вулицею. У них це трактується так: бомж спить лише на половину тротуару, а ще половина відкрита, значить люди цілком безперешкодно можуть тудою ходити, і ніякого правопорушення в цьому немає. Відчуваєте різницю?

Інший приклад. Всі чули про те, що в США заборонено розпивати алкогольні напої в громадських місцях, тому вони п'ють із паперових пакетів. Чому? Тому, що цей пакет - це власність громадянина США, і поліцейський не має права, скажімо, без постанови суду втрутитися у приватну власність, в даному випадку, відкрити пакет. В цьому питанні вже навіть доходить до маразму: в одному із магазинів, стоячи в черзі, я спостерігав за тим, як америкос купував бухло. На касі йому запропонували подібний паперовий пакет. Той погодився, при чому алкоголь не просто поклали в середину, а верхівку пакета закрутили навколо горлечка, щоб було зручно пити і тримати в руках.

Візуально відразу зрозуміло, що там алкоголь, але поліцейський не права без дозволу власника перевірити вмість цього пакета, адже гаслом поліції є "Захищати і служити американській громаді", а не втручатися в приватну власність. В Україні також заборонено розпиття алкоголю на вулицях. Але уявіть що буде, якщо пити його на вулиці з непрозорого пакета. Міліціянти не питаючи висмикнуть його, а якщо хтось буде протирічити, то ще й по спині дадуть. І це стосується не лише алкоголю - "шмон" особистих речей є буденним явищем наших правоохоронців різних відомств - автор цих рядків свого часу неодноразово перевірив це на собі. Відчули різницю? А в обох країнах, між іншим, демократія...

Повернімося до міста Янголів. Не знаю чи живуть тут насправді янголи, але психів тут точно повно. Зрештою, як і в цілій Каліфорнії. Повертаючись після прогулянки містом, ввечері вже біля нашого готелю зустріли чолов'ягу, років під сорок, зі стильною борідкою у жилетці на короткий рукав. Зовнішньо він нагадував якогось байкера. Так от, рухаємося вулицею, він на зустріч, і коли до нього залишалися лічені кроки, той ні з того, ні з сього, як не закричить нам у вічі: "F*ck you, white nigers!", що значить "Пішли ви, білі негри!". При чому кричав він так, ніби в ньому сидів нечистий, з рота слина летіла.

Я, вибачте на слові, ледь не наклав у штани тієї ж миті. І що найсмішніше, бідолаха сам білий... А загалом по місту, особливо пізньої днини, неодноразово зустрічалися люди, які вимахували руками, розповідали собі щось під ніс абощо. Після цього випадку нам повідали, що, виявляється, влада штату щось там таке підписала, що якщо людина сидить в "дурці", вона може написати заяву і її відпустять на територію Каліфорнії. Не знаю наскільки це правда, але судячи з побаченого, щось у цьому таки є.

Перший повноцінний день у Лос Анжелесі (ми прилетіли в суботу увечері) припав на неділю, Великдень. Незвично було зустрічати велике релігійне свято без пасочок і крашанок, без відчуття свята, яке, зазвичай, витає у повітрі... Оскільки увесь день був позбавлений офіційних зустрічей, які мали розпочатися з понеділка, я вирішив  у першу чергу відвідати славнозвісну Алею зірок. Карта підказувала, що туди доволі швидко можна дістатися пішки. І хоча дорога зайняла близько двох годин неквапливої пішої ходи, за цей час зі мною трапилося декілька пригод та дивовижних знахідок. Але про це - у наступному дописі!

Далі буде...

5 коментарі:

Анонім сказав...

кльовезно!!! пиши далі!!!!

Анонім сказав...

ти так будеш рік про це писати))

Itax сказав...

Дописуй дописуй, дуже цікаво, Давно там не був.

А щодо бруду на вулицях - у них майже намає землі, один пісок, майже немає пилюки, а чистота дійно на очі кидається.

дядько пол сказав...

Аноніму: ну значить буду)
Ітакс: а де ти був?

неарінаменіа сказав...

є, Пол, нарешті дістався до твого блогу читаю і не можу зупинитися!) вже ПОЛ-четвертої а я все читаю і слухаю)

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"