понеділок, 8 серпня 2011 р.

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає: вінегрет еталонів

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає
Вінегрет еталонів
Начінали ми ТУТ
Астанавілісь ВОТЗДЄСЬ
- - -
 Перебуваючи у Лос Анжелесі не обов’язково відвідувати платні музеї, виставки чи інші знатні місця, аби назбирати вражень. На відміну від інших культових американських міст усі родзинки ЛА мають абсолютно відкритий доступ (звісно, не враховуючи зірок кінематографу чи знімальних павільйонів та студій). 

Музей Гетті
Окремої уваги заслуговує музей Гетті. Чому? А хоча б тому, що тут на відстані витягнутої руки можна подивитися на картини Моне, Ван Гога, помилуватися зразками найкращих доробків світового мистецтва. При чому, абсолютно безкоштовно.
Музей Гетті (J. Paul Getty Museum) - найбільший художній музей в Каліфорнії. Він розташований у Лос-Анджелесі в сучасній будівлі Центру Гетті, будівництво якого обійшлося у 1,2 млрд. доларів.
Музей був заснований нафтовим магнатом Полом Гетті (1892-1976), який за життя був найбагатшою людиною світу. Гетті заповів музею багатомільярдні статки, і це зробило заклад найспроможнішим набувачем творів «старих майстрів» та античної скульптури на престижних аукціонах Лондона і Нью-Йорка.
 
Свого часу Гетті вів нафтові війни, знищуючи своїx суперників і примножуючи статки своєї компанії. Але наскільки він був багатим, настільки й жадібним. Про його скупість ходили легенди: Гетті не визнавав ні рідних, ні друзів, економив на їжі і на веденні домашнього господарства.

Коли злочинці в Італії викрали його онука і зажадали викуп, погрожуючи відрізали тому вуxо, Гетті й пальцем не поворухнув, щоб викупити його. Ця людина вірила у переселення душ і вважала себе реінкарнацією римського імператора Андріана Трояна - покровителя мистецтва…
 Після залишеного Гетті фінансового спадку керівництво музею настільки завзято взялося за скупку полотен великих художників, що протягом 1980-х років їх звинувачували у створенні штучного ажіотажу на ринку творів мистецтва, який призвів до позамежного зльоту цін на експонати.
 
Колекція музею включає в себе картини великих майстрів, живопис італійської, французької, голландської шкіл, скульптури, античні вази.
 
Музей Гетті зведений на одному із пагорбів Лос Анжелеса. Щоб туди потрапити, потрібно сісти до спеціальних симпатичних вагончиків, які безкоштовно завозять усіх бажаючих на пагорб до музею.
 На його території можна витратити пів дня навіть не помітивши плину часу: окрім великої кількості музейних будівель з експонатами, там розташований просто неймовірний сад із невеликими водоймами, чудовими рукотворними зеленими архітектурами, лавками для відпочинку.
 Також звідсіля відкривається уся панорама Лос Анжелеса: все місто, як на ладоні.
 
 Лос Анжелес Таймс
Необхідно зазначити кілька слів про цілі, з якими я приїхав до Штатів. Моє перебування у США передбачало обмін досвідом із американськими колегами, тобто відвідини їхніх провідних засобів масової інформації, участь у лекціях і на круглих столах. Довелося відвідати Південний університет Каліфорнії, а саме USC Annenberg – школу журналістики і комунікацій.

Побувати на лекціях кращих журналістів Західного узбережжя США, які працюють/працювали у відомих ЗМІ та компаніях, наприклад AOL/Patch, The Seattle Times, The Wall Street Journal, International Herald Tribune, The New York Times, BBC, National Public Radio, CNN International тощо. Особисто довелося відвідати громадські телеканали та радіостанції, газети - ось декілька з них: KQED, KCET TV, Orange County Register, Southern California Public Radio тощо.
 Із цих невідомих для більшості пересічних громадян англомовних назв і абревіатур (за що перепрошую), детальніше хочеться розповісти про всесвітньо відомі бренди – газету Los Angeles Times та компанію Yahoo!.

Спочатку про LA Times. У мене особисто ця газета викликала просто шок. Ми, українські журналісти, звикли, що вітчизняні газети змушені виживати, журналісти - недоїдати і недосипати, щоб вчасно здавати свої матеріали. Змушені жити у ризику від того, що на тебе постійно хтось тисне: власник видання зі своєю політикою, представники влади, бізнесу, від усього цього страждає якісне наповнення видань (ви ж помітили, наскільки нецікавими стали регіональні газети останнім часом?).
 Приємним виключенням на Рівненщині є газета «Сіті Рівне», власник якої ненавидить політику і вболіває за те, щоб його газета продукувала якісний цікавий продукт на фоні загального застою у  ЗМІ. Але ми не про це.

Я заговорив про незадовільний фінансовий стан українських газет по тій причині, що у зв’язку з цим наші газетники працюють із максимально обмеженим штатом. На тій же Рівненщині багато видань в своєму колективі мають близько десяти ( і менше!) осіб і, разом з тим, випускають газети обласного рівня.
 Так от, уявіть моє здивування, коли я дізнався, що в Los Angeles Times працюють… 2000 людей! Газета розташована у величезній будівлі. Щоб було зрозуміліше: уявіть собі стандартний український дев’ятиповерховий панельний будинок, у якому 144 квартири. В кожній квартирі в середньому мешкає 4 особи. Отже 144 множимо на 4 і отримуємо 576 осіб. Тепер уявіть якою має бути будівля, яку щодня відвідують 2000 працівників…

Los Angeles Times (скорочено LA Times) - одна з найбільш популярних і авторитетних газет США, вона заснована ще у 1881 році. В публікаціях першочергову увагу приділяє висвітленню подій міського життя. За тиражем посідає 4-е місце в США.
Кожен поверх в редакції належить якомусь відділу. На стінах їхніх коридорів під склом розміщені шпальти перших сторінок газети багаторічної давності. Це, фактично, історія «Лос Анжелес Таймс». В одному із коридорів мені зустрівся номер датований 1991 роком, на першій сторінці якого розміщення інформація про розпад Радянського союзу.
 В архівах редакції зберігається плівка і фотографії , які робилися десятків років тому. Наприклад, нам продемонстрували авторські світлини (і негативи) із фільму «Зоряні війни» ще з 70-х років – тобто фото, які зробила LA Times ще під час зйомок легендарної кінострічки.

Також на одному із поверхів редакції стоїть прикрашена ялинка. Ми здивувалися, мовляв, Різдво вже півроку як позаду, чого вона досі тут? Виявилося, це не різдвяне дерево, а «ялинка щастя». Навіщо вона їм ми так і не зрозуміли.
  
 Відділ кореспонденції видання виглядає як невелике віконце. Ми не повірили, що в четверту за величиною газету в США так мало пишуть. Проте таємниця цього віконечка полягала в тому, що за ним знаходиться ліфтова шахта, в якій прокручуються безліч поличок із тисячами листів.
 
Мене просто вбив той факт, що у LA Times є власна кухня! Так, кухня, на якій трудяться декілька поварів і готують журналістам харчі. Воно й не дивно, що рівень журналістики США вищий за наш – там фахівець думає тільки про роботу, завдяки великому штату має можливість місяцями працювати над одним матеріалом, їхні закони щодо свободи слова і доступу до інформації, на відміну від України, виконуються, і журналісти є захищеними. Вони, як дятел на дереві, шукають шкідників і видзьобують їх, тому в США здорове суспільство, газети мають авторитет.
 Якщо там журналіст виявив і довів протиправні дії чиновника, він більше ніколи не буде займати місця в органах влади, а вся його родина на довгі роки буде посоромлена. В Україні, виявивши корупцію в діях провладної людини і довівши її, у відповідь отримаєш наглу посмішку чиновника, упередженість судів, правоохоронних органів і, як наслідок, закриття справи. Дехто з читачів цього не усвідомлюючи говорить, що наші газети не пишуть про те, що треба. А більшості просто не дають це робити, а ті, хто має можливість, ведуть постійні війни, які раз-по-раз виявляються програшними. Журналісти не змінять суспільство, це мають зробити люди.
 
Яхуу!
Під час першого тижня в США одного дня мені з колегами довелося полетіти із Лос Анжелеса до Сан Франциско, у всесвітньо відому компанію Yahoo!. Дивлячись на карту може здатися, що ці два міста знаходяться зовсім поруч. Але це візуальний обман, насправді відстань між містами близько 1000 кілометрів. Тож найкомфортнішим видом пересування є авіапереліт.
 В одному із перших дописів я описував враження від трансатлантичного перельоту, від пересадок в Мюнхенському аеропорту на інших рейс, скаржачись на невиправдану і занадто пильну перевірку повітряної поліції і митного контролю. Не повірите, але щоб потрапити на літак на внутрішній рейс (переліт по території США) треба пройти значно суворіший контроль ніж на трансатлантичному рейсі (з Європи у США).

Щоб отримати попередньо зарезервований квиток довелося запихати паспорт до скандувального автомату, трохи поклацати різні кнопки і розпізнаючи вас він видавав квиток на літак. Мені цікаво, як би наші бабусі впоралися з подібним завданням. Цікаво, бо ми – молоді, заледве допетрали, не без підказок. Ось до чого дійшов рівень розвитку американців.

Під час проходження перевірок з нас навіть взуття познімали, чого не було навіть під час трансатлантичного перельоту. Американці, зі своїми постійними страхами щодо терактів, вивели рівень безпеки на такий рівень, що нам, простим українцям, було дуже важко усвідомити йог потрібність і значимість, але всі ці процедури викликали небувалий дискомфорт.
Давайте нарешті завітаємо до вищезгаданої компанії Yahoo!. Для тих, хто не знає, скажу, що Yahoo! сьогодні є однією з найбільших інтернет-компаній в світі.
 Вона володіє цілою низкою популярних сервісів, включаючи другу у світі за популярністю пошукову систему (після Google), найвідоміший фотохостинг Flickr, поштову службу, новини, віджети, закладки, фінансову аналітику та багато іншого. По суті, Yahoo! сьогодні є головним конкурентом Google на ринку контекстної реклами.
 
А колись все почалося з того, що у 1994 році два аспіранти Стенфордського університету, Девід Філо і Джері Янг розробили простий каталог, що містить посилання на сайти в інтернеті. Згодом їхнє дітище розрослося в потужну компанію.
Потужну не лише своїми активами та 15-тисячним колективом, а й займаною територією. Yahoo! Займає цілий кампус (містечко), до якого входять багато будівель, власний спортивний майданчик для багатьох видів спорту, територія для відпочинку тощо.
 
В середині – безкоштовна їдальня для працівників, кімната із різними видами настільних ігор, типу футболу, хокею. Є власний сувенірний магазин, в одній з кімнат стоїть велика фіолетова корова – один із символів компанії, чи що. Також на території є великий тренажерний зал. Не подумайте, що в компанії не працюють.
 Просто керівництво дбає про те, аби їхні працівники мали можливість гарно похарчуватися чи добре відпочити під час роботи, набратися нового натхнення для якісного виконання обов’язків. У нас, навіть у великих компаніях, працівники здебільшого «відпочивають» у соціальних мережах або на перекурах. Називається, відчуй різницю.
 Відділи в Yahoo! поділені по країнах, адже це світова компанія, яка має філії чи не на всіх континентах. Щоправда, України там немає. Заради хохми вирішив пошукати Російський відділ. Хохма полягала  в тому, що в компанію я приїхав у футболці із написом «Слава Богу, що я не москаль». Прихопив її в Україні, на всяк випадок. Хотів зробити фото біля вивіски «Russia», проте не знайшов її.
 
Замість епілогу
Відвідини усіх цих компаній допомогло не лише перейняти їхніх досвід роботи у сфері нових медіа (нових технологій в ЗМІ та інтернет-журналістики), а й зрозуміти між рядками, що багато чого із їхнього досвіду реалізувати на корумпованій Україні просто не можливо. Лишається сподіватися, що це - ПОКИ-ЩО.

Усі вищезгадані місця є еталоном для України. Еталоном того, як треба працювати, жити і до чого прагнути.

Оскільки в цьому дописі ми залізли на територію Сан Франциско, стає зрозуміло, що історії про Лос Анжелес вже вичерпалися. У місті Янголів я був 7 повних днів, не враховуючи вечір прильоту і ранок від’їзду. Відповідно, упродовж двох місяців на своєму блозі і на шпальтах «Сіті Рівне» я опублікував 7 дописів із серії «амерікен тріп або чого дідова коза мекає», які конкретно стосуються Лос Анжелеса.

Багато хто запитує: «До чого тут дідова коза?». Відповідаю: будьте терплячими, наприкінці цієї епопеї все стане зрозуміло. В цій назві прихована мораль усіх цих дописів.

Після тижня в ЛА частина моїх колег повернулися до Києва. А інші, серед яких і автор цих рядків, рушили в подорож західним узбережжям США по найцікавіших його місцях.

Наступні дописи буду значно динамічнішими, оскільки читач щораз відвідуватиме нові місця – як великі мегаполіси, так і невеличкі містечка, розташовані поблизу найвеличніших місць Сполучених Штатів Америки. Це буде другий розділ невидимої книги під назвою «амерікен тріп» (американська подорож).
 
У наступному дописі ми побуваємо в Лас Вегасі – столиці ігрового бізнесу та легалізованої проституції. Місті, яке американці називають Sin city, або ж місто гріхів.  
 Побачимося у Вегасі наступного тижня!
 пе.с. В матеріалі використано кілька речень з Вікі
пе.с.ик. Як я і обіцяв в одному із перших дописів, ось посилання на повний фотоальбом із Лос Анжелеса

1 коментарі:

Анонім сказав...

4-та по тиражності.
я Уявляю, яка кількість працівників в
The Wall Street Journal
USA Today
чи The New York Times

або в британський таймах чи гардіан

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"