вівторок, 23 серпня 2011 р.

Амерікен тріп: з великого міста до Великого каньйону

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає.
З великого міста до Великого каньйону
Перший допис | Попередній допис 
 Після тижня перебування в Лос Анжелесі і кількох днів в Лас Вегасі я наївно вважав, що вже достатньо побачив Сполучені Штати Америки. Цей міф дуже швидко розсіявся після того, як я покинув міста-хмарочоси і рушив на зустріч Америці нерукотворній.

Дамба Гувера
 Намилувавшись причудами великих міст ми поставили собі за мету побачити одне з найвеличніших природних див – Гранд каньйон. Дорога до нього пролягала повз так звану дамбу Гувера, що знаходиться неподалік від Лас Вегаса і є доволі магнетичним для туристів місцем. Зайве говорити, що ми не могли проїхати повз. 

 
Дамба або ж гребля Гувера (Hoover Dam) є унікальною гідротехнічною спорудою в США, однією з найвищих дамб в країні. Візуально – це бетонна арочно-гравітаційна гребля висотою 221 м і гідроелектростанція, споруджена в нижній течії річки Колорадо. Вона розташована на кордоні штатів Арізона і Невада, в 48 кілометрах схід від Лас-Вегаса.
 У зв’язку з цим на території дамби розташовані 2 годинники: один з них показує арізонський час, інший – невадівський. Гребля названа на честь Герберта Гувера, 31-го президента США, який зіграв важливу роль в її будівництві. Будівництво дамби почалося ще в 1931, а закінчилося в 1936 році.
 
Серед цікавинок, пов’язаних із греблею, є той факт, що зведення дамби Гувера стало першим будівництвом Штатах, під час якого використовувалися захисні каски.
Це місце міг бачити кожен читач допису, адже гребля час від часу фігурує в голлівудських кінофільмах. Зокрема із останніх світових прем’єр, де засвітилася дамба, є фантастичний художній фільм «Трансформери» (2007 рік) режисера Майкла Бея. Також у більш старій кінострічці «Універсальний солдат» дамбу Гувера захоплюють терористи.
 
Між іншим, нині, на відміну від кінофільму, її навряд чи хтось захопить. Щоб потрапити на греблю, треба пройти контроль, чимось схожий на той, що відбувається в аеропортах. Коли наші автівки заїхали на територію, усіх попрохали покинути транспортний засіб, дістати особисті валізи для перевірки. Після обшуку нам дозволили проїхати через контрольно-пропускний пункт безпосередньо на туристично привабливу частину дамби.
Що в ній особливого? Те, що це величезна споруда з оглядовими майданчиками. Гребля Гувера – об’єкт величезних розмірів, який неможливо ні з чим порівняти. Доки ми блукали територією дамби, сюди заїхали декілька автобусів із китайськими туристами. Якоїсь миті здалося, що на мене вони дивляться більше, ніж на греблю Гувера, що глибоко в середині викликало у мене радощі та вдоволення. Поясню чому.
Оскільки ми багато часу проводили в дорозі в автівці, один з наших приятелів придбав м’яку рожеву підставку під шию у вигляді свинки, із якою зручно спати в автомобілі.
 Коли на під’їзді охорона перевіряла наш багаж, я вийшов із заспаним обличчям і свинкою на шиї, став біля своєї сумки, чекаючи перевірки, проте до мене так ніхто і не підійшов.
Півдюжини воєнізованих америкосів раз-по-раз просто кидали погляди то в мій бік, то один на одного. З таким виглядом за якийсь час я постав і перед вищезгаданими китайцями, що завзято милувалися людино-свинячим тандемом.
 
На дамбі Гувера можлива вертолітна екскурсія. За 5 хв. польоту декілька наших приятелів заплатили по 35 доларів (з людини). На вертольоті їх підняли над греблею та над сусіднім озером. Незважаючи на невеликий проміжок часу та чималу суму (як за 5 хвилин) хлопці із польотів повернулися задоволені. Зізналися, що ці декілька хвилин у повітрі тягнуться набагато довше, ніж на землі.
Гранд каньйон
З дамби Гувера ватага українців рушила в бік Великого каньйону. По дорозі ми потрапили до невеличкого містечка, де біля магазину розташовані бокси типу станції технічного обслуговування.
 В ній місцевий чолов’яга возився із небаченими нами раніше автомобілями.
Розпитали в нього що це, виявилося, він реставрує динозаврів американського автопрому.
Чоловік «поставив на ноги» автівку 1930 року, у підтвердження своїх слів він завів і вигнав автомобіль на вулицю, задоволено посміхаючись від її гуркотіння.
 
Виявилося, Гранд Каньйон - це не лише безкраї провалля. Він починається із безкінечних лісів, які є Національним парком. Щоб потрапити на його територію, потрібно проїхати через КПП, де залишити кілька доларів на благо каньйону. Зробивши це ми потрапили у Grand Canyon Village – ціле туристичне містечко.

Тут діють безкоштовні автобусні сполучення для відвідин точок огляду каньйону. Кожен турист може сісти до автобуса, проїхати з умовної точки «А» в точку «Б». Автобус не чекає тих хто вийшов, а діє за принципом звичайного міського громадського транспорту - за одним автобусом з інтервалом у кільки хвилин їде інший. Той, хто приїхав у точку «Б», подивившись каньйон в одному місці чекає інший автобус, щоб під’їхати в іншу точку -  «В», «Г», «Д» ітп. Кожна точка огляду має свою назву і їх є більше десятка.
 
Гранд Каньйон є одним з найглибших каньйонів у світі. Він знаходиться на плато Колорадо, штат Арізона. Сам каньйон прорізаний річкою Колорадо в товщі вапняків, сланців і пісковиків. Його довжина - 446 кілометрів, ширина (на рівні плато) коливається від 6 до 29 кілометрів, а на рівні дна - менше кілометра. До речі глибина каньйону в деяких місцях доходить до 1600 метрів. Зважаючи на все це не дивно, що Гранд Каньйон входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ще з 1979 року.
 
Подейкують, що корінні жителі Америки (індіанці) знали про Гранд Каньйон тисячі років. До перших ознак життя людей в каньйоні відносять наскельні зображення, які були створені індійцями близько 3 тисяч років тому.
На території каньйону водяться пуми, олені, орли. Зокрема, ми наштовхнулися на стало оленів, які є зовсім ручними. Вони спокійно скубали травичку обабіч дороги. Воно й не дивно, адже Гранд Каньйон є одним з головних місць туризму в США - його щорічно відвідують більше 2 мільйонів осіб. Тож місцеві рогаті мешканці давно звикли до присутності людського фактору.
 До речі, на американських дорогах дуже часто трапляються знаки, які попереджають про те, що на даному відрізку дороги вискакують олені. До них ми ставилися з байдужістю, доки не стали свідками жахливої дорожньо-транспортної пригоди, коли виїжджали з Гранд Каньйону. Близько 23 вечора ми проїхали повз позашляховик, в якому була повністю розтрощена передня частина кузова (фоток немає, бо це було якось не етично фоткати). Обабіч дорогі стояли люди.
 Порадившись по рації з іншою нашою автівкою, ми вирішили повернутися і запитати чи бува не потрібна їм наша допомога. Дивним було те, що не було видко того, що стало причиною розтрощення авто. Адже, якщо трапилася така аварія, значить має бути причина: чи інше авто, чи стовп чи щось громіздке.
 
Вийшли з автівок, на вулиці злий нещадний вітер з боку каньйону, обабіч – 2 жіночки з маленькими дітьми дрижать від холоду. Навколо – повна темінь. В 20 метрах поперед розбитим автомобілем лежить величезний лось. Від удару його відкинуло на таку відстань. Аж не вірилося, що через тварину автомобіль міг зазнати настільки суттєвої розрухи.
 Жінки виявилися мексиканського походження. Вони поверталися з каньйону, коли раптом на дорогу вискочив лось прямо під колеса. Завдяки тому, що вони були пристебнуті ременями безпеки, їм вдалося вижити. Ми вийшли з автомобіля та посадили на свої місця дітлахів, яким на вигляд було близько 5 років. Вони дрижали від холоду і були дуже перелякані.
 Їхні матері повідали нам, що телефони на даному відрізку не ловлять. Тоді одна наша автівка поїхала вперед по трасі, шукати допомогу. В результаті повернулися із родичами постраждалих. Ми пересадили дітлахів до їхнього авто, а самі поїхали до містечка Пейдж (Page), де знаходиться ще одна мекка туристів.
 
Каньйон Антилопи
Цією меккою є Каньйон Антилопи, розташований на південному заході США, на півночі штату Арізона, неподалік від кордону з Ютою. Каньйон отримав свою назву завдяки рудо-червоним стінам, що нагадує шкуру антилопи.
Нічого спільного у візуальному плані із Гранд Каньйоном він не має. Родзинка Антилопи – це невелика печера дивовижної конструкції. Її привабливість в тому, що стіни печери червоного окрасу та неправильної форми, а в стелі дуже багато дірок. Опівдні через ці отвори в печеру потрапляють промені сонця, тим самим створюючи дивовижну забаву для очей. Це місце – рай для фотографів.
 
Каньйон Антилопи знаходиться на території резервацій індіанців племені Навахо. Відповідно, щоб потрапити сюди, потрібно платити по таксі, яка становить 32 долара з особи. Але ці гроші вартують того, щоб бути витраченими. До цієї печери індіанець везе туристів на спеціальній автівці у причепі по дну висохлої річки.
 Колись вона була повноводною і затопила Каньйон Антилопи. У воді плавав стовбур деревця, який застряг між стінами печери. Тут його можна побачити до сих пір, а ця історія слугує однієї з легенд, якими годують туристів.
 
Оскільки місце є дуже яскравим, не дивно, що на нього свого часу звернули увагу діячі американського шоу-бізнесу. Зокрема американська співачка Брітні Спірс випустила відеокліп до своєї відомої пісні 2001 року - «Not Yet A Woman». Дія кліпу відбувається в Верхньому Каньйоні Антилопи.
 
Епізоди деяких фільмів також показують Каньйон Антилопи, особливо, Верхній Каньйон. Серед них стрічка 1996 року - «Зламана Стріла» (Broken Arrow) за участю Крістіана Слейтера і Джона Траволти.
 
Подорож цими місцями представила Америку в новому світлі. Адже перебуваючи у маленьких містах і великих мегаполісах, дивлячись на природні дива я не міг дати собі відповідь на одне запитання: за що Бог так благословив Америку? Ця країна, мов магніт, притягувала до себе нашу свідомість, підкупаючи своєю величчю і простотою водночас. Перебуваючи там ми були настільки ж далеко від буденної реальності, як астронавти в космосі.
 
У наступному дописі ми побуваємо в Долині смерті, де середня температура становить +50 за Цельсієм, піднімемося в засніжені гори Каліфорнії та відвідаємо водоспади національного парку «Йосеміті».

До зустрічі наступного тижня!
 
 пе.с.  Декілька речень мені написала Вікуля!
пе.с.ик. Хочете більше фоток? Маються альбоми з тріпу.
Дамба Гувера | Гранд Каньйон | Каньйон Антилопи

1 коментарі:

Анонім сказав...

чекаєм ще

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"