четвер, 1 вересня 2011 р.

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає. Феномен Каліфорнії

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає
Феномен Каліфорнії

Перший | Попередній

Каліфорнія – дивовижне місце не лише по тій причині, що тут знаходиться Голівуд чи всесвітньо відомі міста і місця. Цей штат дивує своїми природними особливостями. Тут є не лише океан, височенні гори, безкраї ліси і парки. На Каліфорнійщині доки в одному місці середня температура доходить до + 50 за Цельсієм, в іншому ще в травні лежить сніг товщиною у два метри. Саме у ці місця привів мене амерікен тріп.

Долина Смерті
Після відвідин Гранд каньйону я наївно думав, що в Америці більше нічому дивуватися. По плану у нашої групи наступним місцем зупинки була так звана Долина Смерті. Дорога до неї була довгою і виснажливою. Власне, як і перебування в долині. Включивши це місце в перелік місць, які будь-що мусимо відвідати, ми не усвідомлювали, наскільки екстремальним воно є.
 Читали, що з собою потрібно брати багато води, оскільки там дуже спекотно і людський організм дуже швидко зневоднюється. Набрали 2-х і 5-літрових бутлів американської мінералки. Щоправда, не знаю чи варто називати цю воду мінеральною (назвемо її столовою), оскільки звичайної газованої води в Штатах я не зустрічав, – хіба-що солодку типу «Пепсі» чи «Доктор Пеппер».
 
Долина Смерті зустріла нас «гарячими обіймами». Тільки-но заїхавши на її територію ми зрозуміли для чого потрібна вода, - а без неї ніяк! Пригадайте себе на якомусь пляжі під пекучим сонцем чи вулицях міста в сонячний день, які відчуття? Немає чим дихати, піт ллється рікою, важко рухатися. Це при тому, що температура навряд чи доходила до 40 градусів за Цельсієм.
 
В Долині Смерті того дня температура повітря в тіні становила… 43 градуси за Цельсієм, а на сонці зашкалювала за 50.


Вся наша вода в мить стала не те що теплою, а майже гарячою. В салоні автомобіля від сонця не сховаєшся: воно настільки нагріло металевий кузов автомобіля, що всередині утворилася лазня.
 
На просторах Долини Смерті на початках ми не побачили жодної рослини, тілько випалені гористості. При такій температурі це й не дивно. Рушивши в глиб заповідної території вдалині побачили велике озеро. Не вірилося очам, що в цьому місці може існувати настільки велика водойма. Під’їхали ближче, зрозуміли, що це був візуальний обман.
  На цьому місці справді колись було велике соляне озеро, проте воно фактично повністю висохло, а сіль залишилася. Здалеку сіль виблискувала так, ніби це вода. Вона виконувала ефект дзеркала для сонячного проміння. Пригадайте, як засліплює зір сонячне проміння взимку, відбиваючись від снігу – це щось схоже. До речі, це місце знаходиться в кратері вулкану і з усіх боків оточене скелями.
 
Долина смерті (Death Valley) є найнижчою западиною в Північній Америці (86 метрів нижче рівня моря.  Це друга найнижча точка земної поверхні в Західній півкулі.
У долині в 1913 році зафіксована найвища температура у Західній півкулі — 56,7 градусів за Цельсієм, що лише трохи поступається світовому рекорду температур – 58 градусів за Цельсієм, що був зафіксований у Лівійській пустелі 13 вересня 1922 року.
 
Долина Смерті є місцем мешкання індіанського племені тімбіша (Timbisha), які переселилися сюди як мінімум 1000 років тому. Декілька сімей цього племені як і раніше живуть в долині в місцевості Форнес-крік (Furnace Creek). Назва долини на індіанській мові – «tümpisa», що означає «кам'яна фарба». Вона пов'язана з долиною, як джерелом фарби на основі червоної охри. Свою сучасну назву – Долина Смерті місцина отримала в 1849 році під час каліфорнійської золотої лихоманки. У 1850-ті роки в долині видобували золото і срібло.
 
Рухаючись її територією ми наштовхнулися на зелений оазис, де росте трава, пальми і розташований магазин для туристів.
 Дивно було спостерігати за тим, як у повністю випаленому місці росте щось живе.
 Тут же знаходиться пам’ятка ще з часів золотої лихоманки - старовинний потяг, яким транспортували копалини.
 
На території долини знаходиться ущелина, в якій можна знімати (а може й знімали вже) ковбойські фільми. Це чи не єдине місце, окрім оазису, де ми знайшли тінь і хоч якось заховалися від сонця. Хоча це все доволі відносно, адже спека всеодно неймовірна.
  
Почимчикували сюди ще й по тій причині, що тут в скелі знаходиться природна арка, описана і розрекламована туристами, що шастали цими місцинами до нас. Знайшли її, правду кажучи, нічого особливого в ній не побачив.
 
Також в Долині Смерті знаходиться місце, назване «Диявольське поле для гольфу». Це територія із закам’янілої солі змішаної із землею, у якій багато дірок, що візуально нагадують поле для гольфу, а її суворий вигляд  додає містичного присмаку.
 
На території долини ми бачили койотів. Читаючи книги-вестерни в дитинстві я ніяк не міг зрозуміти що це за тварина, доки тут не побачив на власні очі. Хто не знає, що таке койот, розповідаю: це обскубаний собака, на вигляд ніби десь бігав по реп’яхах, плавав у болоті і три дні не їв – жалюгідне створіння.
 
На соляному майданчику (озері) звідкілясь узялася негласна традиція вишкрібати із солі своє ім’я чи країну, з якої ти прибув. Територія вкрита різними написами. В цій справі ми також зробили свій внесок.
До речі, у вигляді сувеніру на згадку автор цих рядків відколов шматок солі із Долини Смерті і привіз в Україну.
 
Сніг, ведмеді і щур-кенгуру
Із Долини Смерті ми запланували ночівлю у гірському містечку Мамонт лейк, назва якого перекладається як «озеро Мамонта». В моїй пам’яті – це один із найяскравіших моментів подорожі.

Виснажені днем у Долині смерті на місце ночівлі ми приїхали майже о другій годині ночі. Мотель, у якому зарезервували кімнати, носить промовисту назву - «6» (шість).
 Припаркувалися, сонні повилазили з автомобілів і очманіли: навколо лежав сніг! При чому, обабіч території стоянки його товща становила більше метра. Дув освіжаючий гірський вітерець. Ще кілька годин тому ми знемагали від спеки, а тут сніг – це був нокаут. Каліфорнія звалила мене своєю різноманітністю.
 
Оскільки через зрозумілі причини на кожному була мінімальна кількість одягу, усі швиденько кинулися до рецепції поселятися. Мало того, що мотель називається «6», то ще й адміністратор там працює такий, що дай Боже. Він відразу отримав прізвисько «Валуєв». По тій причині, що дуже схожий на російського боксера Нікалая Валуєва – такий же громіздкий і волосся хаотично росте з кожного клаптика на тілі.

Зважаючи на промовисту назву мотелю, факт, що це невеличке загадкове гірське містечко і що чолов’яга схожий на маніяка-вбивцю, маю зазначити, що тут запросто можна знімати фільми жахів або писати книжки на відповідну тематику – натхнення точно буде.

Першою поселилася наша приятелька Оля Симанович, журналістка телеканалу СТБ. Не чекаючи інших вона попрямувала до свого номеру. Ми продовжували стояти в черзі, щоб поселитися, і тут до рецепції знову забігла Оля, збуджено вигукуючи якісь неполітичні промови. Коли ми підійшли до неї, та вручила нам свій фотоапарат, на якому було відзняте відео, і зазначила: «В мене під дверима ходить ведмідь!».

Сон враз минув, всі кинулися дивитися відео. Справді, під дверима номера лазив ведмедик немаленьких розмірів. Ми тої ж миті звернулися до адміністратора, мовляв, пане Валуєв, ведмідь! На що той посміхнувся, буркнув собі щось під ніс і тицьнув пальцем у бік столика із різними брошурками про мотель і про цей гірський край.

Виявилося, містечко Мамонт лейк знаходиться в заповіднику, де живуть ведмеді! І побачили ведмедя на вулиці є настільки ж нормальним, як побачити пса-безхатченка на українських вулицях. В тих брошурках було багато різної інформації для туристів, на кшталт «10 порад як не постраждати від ведмедя» тощо. Адже цю місцину часто відвідують туристи, які люблять кататися на лижах та сноубордах. Саме тут я нарешті зрозумів, чому на прапорі штату Каліфорнія зображений ведмідь.
 
Зважаючи на те, що десь на вулиці може чатувати грізлі, ми вирішили не ходити поодинці. До номерів рушили гуртом, проте ведмідь нас не дочекався – більше його не бачили. Щоб потрапити до кімнат, мусили пройти через вищезгадану парковку. Розділилися на дві групи осіб: одна йшла попереду, та, в якій був я - позаду. Зважаючи на історію з ведмедем, всі йшли і говорили саме про нього. І тут нашу розмову перервав величезний щур, що вискочив з-під автомобіля.

«Дивіться, щур!» - заволав я на весь Мамонт лейк. Чи то взрівши, чи то почувши, хвостатий рушив у мій бік. Він хотів пробігти повз, але я підставив ногу, щоб завернути його, аби перша група побачила дивне створіння. Так вийшло, що гризун побіг в бік нашого іншого приятеля, і той завернув його аналогічним чином. Побачивши це наш колега із першої групи не зрозумівши наших благих намірів почав раз-по-раз вигукувати «Не рипайте хом’яка!».

Щур явно реагував на звук, і побіг до цього добродія прямісінько під ноги. В того не очікувано спрацював рефлекс і захисник хвостатого із криком «Не рипайте хом’яка!» нагнувся і взяв гризуна в руку. Нажаль, щур не визнав в ньому побратима і хапнув українця зубами, після чого зник з місця злочину.

Не будь ми українцями, щоб не підкололи друга фразами, типу «До ранку ти перетворишся на щура», «Завтра за кермом їхатиме людина-щур» тощо. Насправді все обійшлося, і ніякої невідомої болячки захисник щурика не вхопив. Щоправда, кермувати наступного дня він не зміг, тож автівку рухав інший водій.
Звідціля ми рушили горами у бік національного парку Йосеміті. Дорога пролягала через гористі місцини, серпантин вліво-вправо, вгору-вниз, деякі відрізки дороги були просто прорубані в скелях. В одному місці ми зупинилися помилуватися краєвидами і знайшли галявину зі снігом.
 Наші браві хлоп’ята роздягнулися до пояса, натирали один одного снігом, пірнали у нього. Ще б пак, а коли ще в травні можна побачити сніг? Один з наших під час цих забавок навіть загубив персня…
 
Проте під час цього тріпу ми знайшли набагато більше, ніж втратили. Про враження, здобуті на гірських річках і водоспадах в національному парку Йосеміті, про Парк секвой, де ростуть найвищі в світі дерева поговоримо в наступному дописі.
 
 Кінець серії дописів «Амерікен тріп або чого дідова коза мекає» вже зовсім скоро!
Альбом з Долини Смерті | Альбом з каліфорнійських гір

пе.с. Віка прісуцтвуєт ;)

1 коментарі:

Анонім сказав...

щурик мутант

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"