Амерікен тріп або чого дідова коза мекає. 48 годин в Сан Франциско - 2

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає
48 годин в Сан Франциско
частина 2
Попередній допис | Перший допис
Готуючись до американської подорожі в Україні я сам для себе склав перелік місць, які будь-що маю відвідати. Одне з них потрапило до цього імпровізованого списку доволі випадково. Довелося мені переглянути телепрограму про Сан Франциско. Її ведучий потрапивши на узбережжя міста куштував крабовий супчик у хлібній тарілці вартістю 6 доларів. Ще тоді, сидячи перед екраном, в мене слинка потекла від побаченого наїдку і я пообіцяв собі, що пошуки крабового місця стане обов’язковим пунктом амерікен тріпу.

Першого дня в Сан Франциско ми багато подорожували пішки. Блукаючи неподалік узбережжя океану натрапили на одну з чудових галявинок, призначених для сімейного відпочинку американців.

Відкинувши застороги моєї бабусі про те, що «на землі не можна валятися, бо протягне», я на увесь ріст розтягнувся на траві, закрив очі і спробував відчути як воно, бути американцем. В тому сенсі, що у нас немає місць для подібного відпочинку. А якби й було, то дядьки з товстими гаманцями вже давно забудували б якимось бізнесом, що приносить гроші.

Неподалік галявини в далечині ми побачили дивну статую. Мені вона нагадувала інопланетянина, мій же товариш наполягав, що це фігура Божої Матері. Таке порівняння викликало посмішку в дівчат та нестримне бажання перевірити хто правий. Підійшли ближче, виявилось, що якщо це й Діва Марія, то в скульптора якесь дивне бачення цієї видатної релігійної постаті. Більше того, у підніжжя статуї намальоване обличчя дівчинки із чотирма очима. Що воно значить не збагнув до сих пір!

Ноги впевнено вели нас до найбільш заселеної туристами точки на узбережжі СФ – Пірсу 39.

Пірс 39 (Pier 39) - це по суті торгово-розважальний центр, побудований на пристані в Сан-Франциско. Будучи популярним місцем відпочинку для місцевих жителів і туристів, пірс примітний різноманіттям можливостей для проведення часу.

 На ньому розташовані численні сувенірні магазини, ресторани і кафе, кінотеатри, ігрові центри та атракціони, організовані вуличні виступи.

 Проте більше від усього Пірс 39 знаменитий каліфорнійськими морськими левами, які обрали його місцем свого проживання. До речі, Pier 39 знаходиться прямо навпроти острова Алькатрас.

 

Каліфорнійські морські леви завжди мешкали в затоці Сан-Франциско, але на Пірсі 39 вперше з'явилися у вересні 1989 року. Незважаючи на те, що причин міграції  ніхто так і не зрозумів, на причалі провели реконструкцію і зробили все можливе для того, щоб тварини могли вільно переміщатися і відчували себе в безпеці.

 Коли в 1990 році число особин перевищила 150, власники яхт почали скаржитися на запах і шум, крім того залишалася реальна небезпека зіткнення суден з півтонними тваринами. Але фактор туристів, яких приваблюють леви переважив, і стоянку яхт перенесли в інше місце.

 

Кількість морських тварин, що живуть на пірсі постійно змінюється. У пошуках їжі морські леви періодично покидають пірс, але незмінно повертаються, зазвичай навесні. Учені порахували, що всього на лежбищах пірсу № 39 оселилося близько 1500 тварин.

Вони справді є окрасою цього чудового пірсу і шалено подобаються туристам. Люди можуть десятками хвилин сидіти на пірсі дивлячись на те, як леви сплять один побіля одного, як «квакають», як незграбно вилазять на піддони, на яких зазвичай відпочивають. Час від часу вони кашляють, наче старі «мужики-туберкульозники». Здавалося б, нічого особливого, але чомусь ця природна простота заворожує.

Сидячи на пірсі я почув російську мову. Поруч сиділа сім’я, у складі доньки, матері і бабусі. Від нічого робити я вслухався в розмову. Люди говорили про якісь буденні речі, відразу стало зрозуміло, що вони місцеві. Проте одна річ кинулась в очі: найстарша жінка говорила чистою російською, матінка трішки халтурила з акцентом, а дівчинка на початках вставляла репліки по англійські, і лиш згодом заговорила типовою емігрантською російською – з акцентом.

 По цих трьох особах було яскраво видко як еволюціонують люди, що виїжджають за кордон, коли змінюються покоління. Думаю, коли ця дівчинка стане бабусею, її діти російською фактично не розмовлятимуть… Певно, таких випадків існує багато, в тому числі з носіями української та інших мов.

Прогулянка Пірсом 39 привела нас до місця, де продавали варених крабів. Коли я побачив їхні великі червоні спинки та клешні, відразу відчув вже давно забутий потяг до вищезгаданого крабового супчика за 6 доларів, який бачив по телевізору. Почали ходити від продавця до продавця видивляючись чи не продає часом хтось суп з крабів.

 Не витримавши пошуків попрохали в одного з торгашів заважити вареного краба. Вартість потягла на 26 долярів, тож від ідеї його купівлі відмовилися. Четверо осіб (нас було четверо) крабом за 200 гривень навряд чи наїлося б.

За кілька хвилин неподалік ми побачили людей, що оточивши якогось стовпа чавкали крабовим супчиком. Так, той самий крабовий супчик! Рушили до них, побачили й місце, де продають цей харч - крабовий суп за 6 доларів. Я почувався щасливим!

Продавець взяв хлібну тарілку (хлібина із видовбаною серецевинкою), черпаком накидав туди суп і закрив хлібною кришкою. Цю кришечку належало споживати разом із супом, власне, як хліб.

Який рецепт супу? Він нагадував рідку кашу, в основі якої, здалося, була манна та шматочки крабового м’яса. Смак ні з чим не порівнюваний!

 Доки ми харчувалися на лавці нас оточили жирні американські чайки, претензійно споглядаючи за нашим процесом. Коли закінчили трапезу постало питання: куди подіти тарілки? Викинути хліб? Ні, нізащо, ми ж українці. З’їсти? Не лізло.

Почали відривати шматочки і кидати чайкам. Жирні крилаті сприйняли ідею «на ура!» і їх злетілося ще більше. За кілька хвилин підгодовування вони стали майже ручними. Одна з них сіла в метрі від мене на смітник і почала уважно вивчати мене.

 Від нічого робити я взяв фотоапарат і почав фотографувати птаху в притул. На деяких світлинах дзьобата вийшла, неначе орел з розчепіреними крилами, а не чайка-нахлібниця.

Подбавши про те, щоб чайки з Пірсу 39 не схудли, ми рушили на прогулянку торговельним містечком. Бачили магазинчик для ліворуких людей. У ньому продавалися кухонні рукавички та всіляка дрібнота для лівшунів.

 Завітали в магазин електронної техніки. Роздивлялися вітрини, спілкувалися між собою, і ось до нас підійшла темношкіра продавчиня-консультант. «Ви з України?» - запитала вона. Ми вирячивши очі від здивування відповіли що так і запитали звідкіля вона зробила такі висновки. Виявилося, що в цьому магазині того дня вже побували інші учасники нашої групи.

Вони товклися біля тих самих товарів, що й ми, і коли продавчиня заговорила з ними, ті розповіли, що вони журналісти, які приїхали з України. Чорношкіра панянка помітила між нами якусь схожість і по цій причині поцікавилася, чи ми не українці.

Передостанній день у Сан Франциско і у Штатах закінчився для нас у ще одному стратегічно важливому місці, славетному «Хард-рок кафе» (Hard Rock Cafe).

 Це місце є музеєм музики: на стінах закладу висять гітари Карлоса Сантани, Джоржа Харісона з Бітлз, Ленні Кравідса, блюзмена Бі Бі Кінга, гітаристів гуртів «Зе ху», «Перл Джем» та «Ван Хален», Курта Кобейна з Нірвани та багато іншого, по суті це вся історія року.

 Окрім цього на стінах висять сорочка Стінга, плаття Мадонни.

 Гуртом ці раритети можуть вартувати мільйони доларів. І всі ці артефакти просто висять на стінах закладу, доступні для фотографування.

Здивувала ще одна річ. Зважаючи на назву можна зробити висновок, що в Хард-рок кафе мають сидіти рокери, байкери і їм подібні. Нічого подібного. Більше того, цей заклад активно відвідують діти! Біля нас сиділа компанія хлопчиків-дівчаток років по десять, що смакували коктейлі, тістечка та весело сміялися. Ми ж скуштували кілька сортів місцевого пива, одне з них подали із шматочком апельсина на келиху.

Hard Rock Cafe – це мережа закладів по всьому світу. Найближче до України воно у Варшаві, що у Польщі (на фото).

В будь-якому разі, якщо колись знаходитиметеся десь поруч, обов’язково відвідайте цей заклад – не пожалкуєте.

З узбережжя Сан Франциско до його центральної частини, де знаходився наш готель, поїхали на автобусі. Сидячи всередині помітили доволі дивну картину: на одинарних місцях сиділи три китаянки. Одна була взута сандалі на босу ногу, інша в кедах, а третя в теплющих чоботях. «Дивні ці китайці» - подумав я.

 Ще більше дивовиж довелося побачили в китайському кварталі наступного дня. А окрім того, поталанило проїхатися славнозвісними старезними трамвайчиками Сан Франциско, побувати в кварталі, де мешкають геї та на вулиці, яка внесена до Книги рекордів Гіннеса, а також наштовхнутися на український прапор!

 Але про все це і про те, чому дідова коза мекає – у наступному ОСТАННЬОМУ дописі про амерікен тріп!