Іноземець про українських дівчат

Днями мій приятель-політик Святослав Клічук повідав історію про волонтера з-за кордону та рівненських представниць слабкої статі. Після розповіді мені стало ніяково. Прочитайте, зрозумієте чому. Далі - розповідь Святослава:

- Ось уже кілька місяців у мене вдома живе європеєць (країна та імя не називаються з етичних міркувань). Він приїхав на півроку волонтером в одну з громадських організацій. Часом щось розповідає про свою роботу, але найбільше полюбляє гуляти по барам та нічним клубам. Таким своєрідним способом він знайомиться з Україною. Взагалі він людина світу. Україна – шоста за ліком країна, в якій живе цей мандрівник віком до 30 років. Далі планує їхати в Росію, потім Монголію, а оселитися хоче в Новій Зеландії. Природа там гарна.

Про Україну має двоякі враження. Дивні історії з ним трапляються. Пішов купувати шоколадку в магазин, якісь незнайомі люди почувши його англійську захотіли з ним випити. І поки три чарки не перехилив, не випускали. Англійської ж звісно вони не знали, але спілкувались досить активно. Запрошували на весілля, але він відмовився. Іншого дня, по дорозі зі спортзалу європеєць не розминувся з рівненськими собаками. Прийшов додому з порваними штанами.

Але це скоріше курйозні випадки. На жаль, деякі речі, які він розповідає мені за вечерею, неприємно дивують.

Днями чоловік ходив до бару з якимось товаришем товариша. Той постійно стріляв у нього цигарки, і просив поставити випивку. Мовляв така традиція в Україні – друзі купують один одному алкоголь. Але ж ми не друзі, дивується європеєць, чому я повинен щось купувати практично незнайомій людині? У нас інші традиції, кажу - господарі пригощають гостей, - але, очевидно не всі їх дотримуються.

З дівчатами не краще. Чоловік зовсім не схожий на мачо - невисокий, лисіючий хлопець, та ще й в окулярах. Українські дівчата для нього усі як топ моделі – дуже подобаються, зізнається. Короткі спідниці, довгі ноги… Але вони не звертають на нього увагу, поки не почують англійську мову.

Коли дізнаються що він з Європи, інтерес стрімко зростає. Дівчата (переважно не володіючи англійською, а чоловік не розмовляє українською) наполегливо хочуть його, як кажуть в народі, «розкрутити». Одні просять заплатити за вхід на дискотеку, інші вимагають пляшку шампанського. Тут же з’являються дружки цих дівчат, які теж не говорять англійською, але наполегливо хочуть щось йому довести.

Європеєць мені прямо говорить – ваші дівчата дуже люблять гроші. Як, втім, і в інших бідних країнах, в яких йому доводилось бувати. В Молдові, наприклад. Я все-таки намагаюсь йому довести, що знайомлячись з дівчатами в бібліотеці, напевне, той має більше шансів почути рідну мову без слів «ай вонт дрінк енд ол йо мані». Але, не цікаво йому в бібліотеку йти, він, як і більшість іноземців, знайомиться з нашою країною через розважальні заклади чи на вулиці.

На вулиці, розповідав, з п’яти таксистів жоден не розумів англійської. Перехожі теж не розуміли що від них хоче цей молодий чоловік. Так довелося йому якось заночувати в офісі, не зміг він знайти людину, яка б підказала дорогу додому.

В деякі речі я б не повірив, якби не побачив на власні очі. Клуб «Магнат», п’ятниця, європеєць біля барної стійки - курить. Ніхто не звертає на нього уваги. Починаємо розмовляти, дівчина поруч чує англійську (не мою, його, моя посередня) буквально відтісняє мене і вже за хвилину на шиї в європейця кричить до бармена: «Водка і текіла!». При чому він має платити. А він не платить. Він ніколи не платить за незнайомих людей.

«Мені одна дівчина пропонувала одружитись з нею, завести дітей і поїхати звідси в Європу. Ми практично не знайомі», – розповідає чоловік о 4 ранку, по дорозі додому. Мені соромно за наших дівчат, відповідаю йому, та й за хлопців наших теж.

Не буду займатись моралізаторством. Чи звинувачувати когось в чомусь. Просто трохи соромно за нас, за усіх нас. І треба щось з цим вже робити…