ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ ЗАБРАВ БІЗНЕС

Іще 20 років тому на місці центрального речового ринку в Рівному знаходилися тенісні корти, волейбольний майданчик, коробка для хокею, тренувальна база для легкої атлетики… В обласному центрі існує й чимало споруд, які будувалися як спортивні клуби, бази, проте їх витіснили торгівельні заклади.

Наприклад, нинішній торгівельний центр, що на ринку Дикого, свого часу будували як спортивну школу для підготовки спортсменів із греблі та каное, а річка Устя, яка протікає поруч, мала бути для них тренувальною базою. Синя споруда на вулиці Степовій, де оселився ТЦ «Літа», є нічим іншим як нереалізованим спорткомплексом для ігрових видів спорту. Таких прикладів у нас є не мало. І це одна з головних причин того, чому ми не можемо виростити таку жадану здорову націю, адже місць для занять спортом у Рівному дуже мало. Про це нещодавно журналістам розповіли під час прес-туру по спортивних школах і секціях міста.

Дитячо-юнацькі спортивні школи Рівного нині існують у жалюгідних умовах. Незважаючи на це, вихованці кожної з них раз за разом стають майстрами спорту, завойовують медалі на першостях Європи та світу.

— Останній ремонт у нашій школі робили у 70-их роках, конче необхідно піднімати рівень стелі, бо наші спортсмени стрибають на батуті, висоти не вистачає для повноцінних тренувань, — розповіла заступник директора ДЮСШ №1 Оксана Ткачук. – Наші фрістайлери чи не щоразу беруть участь в Олімпійських іграх. Окрім них, у школі займаються греко-римською боротьбою, спортивними танцями, шахами. Обладнання у нас переважно із 80-их років. Незважаючи на паскудні умови маємо своїх чемпіонів з різних дисциплін.

Директор обласної ДЮСШ Сергій Шемосюк розповів, що нещодавно був у білоруському місті Брест. За територією та кількістю населення воно подібне до Рівного. Повернувся звідти з… широко розкритими очима.

— У нас у місті є один басейн, ще три — при навчальних закладах. У білорусів їх аж сім, і ще чотири будують! – повідав пан Шемосюк. – Окрім того, вони щороку зводять спортивні комплекси у дуже швидкі як для подібного будівництва терміни. Там дбають про здоров’я нації, і що найцікавіше — подібні капіталовкладення керівників Брестської області окупляються, кожна споруда є рентабельною, дозволяє будувати нові й нові палаци спорту, майданчики, басейни тощо. Це — гідний приклад для наслідування, на який обов’язково повинні звернути увагу наші керівники. Я є директором фактично кузні великого спорту на Рівненщині – обласної ДЮСШ. Так от, і в нас, і в багатьох інших спортшколах зали для організації змагань — старі. У сусідніх областях ситуація значно краща. В області республіканські змагання може приймати лише ДЮСШ №4, а на міжнародні, якщо не рахувати стадіон «Мототрек» через його специфіку, жоден заклад. Це фактично крах для спорту Рівненщини.

Незважаючи на те, що спортивних шкіл з убогою інфраструктурою й так небагато, одну з них хочуть ще й виселити із приміщення, яке вона займає вже 40 років. Це ДЮСШ №5, вихованцем якої є славнозвісний велогонщик Сергій Гончар.

— У нас займаються боксом, кікбоксингом, дзюдо, вільною боротьбою та велоспортом, — розповів директор ДЮСШ №5 Юрій Марчишин. – До 2007 року ми орендували дане приміщення за символічну суму – 1 гривню, а потім нам заявили, що маємо платити 1 відсоток від вартості приміщення. А це 1 461 гривня на місяць. Освітяни нам відмовилися виділяти таку суму, треба шукати приміщення. Пропонують ЗОШ №6, проте туди дітям дуже важко добиратися, адже транспорт практично не ходить. Тут виросли цілі покоління, і серце болить, як подумаєш, що треба починати все з початку.

До речі, в одному з приміщень ДЮСШ №6 як пам’ятний сувенір висить жовта футболка лідера із чи не найвідомішої велогонки «Тур де Франс». У 2006 році вихованець заслуженого тренера України В’ячеслава Федорчука Сергій Гончар провів у ній три етапи. А згодом подарував футболку рідній ДЮСШ на згадку.

Побувавши у чи не всіх спортивних закладах міста й не дивуєшся, чому бачиш молодь вранці із пляшкою пива в руці, вдень — із цигаркою в зубах, а ввечері — з синяком під оком, яка, хитаючись, прямує додому радувати батьків... Хіба не можемо взяти приклад із Білорусів, чи нам не потрібна здорова нація? Можливо, краще не виділяти в бюджеті гроші для «бідних» депутатів на обіди та проїзд у громадському транспорті, а придбати зайві м’ячі й інвентар для ДЮСШ Рівного й області? Таким и питаннями повинні задаватися не читачі, не керівники спортивних секцій, не ті, хто хоче займатися спортом. Це, шановна владо, вам на замітку.