Амерікен тріп або чого дідова коза мекає. Лос Анжелес: Алея зірок

Амерікен тріп або чого дідова коза мекає
Лос Анжелес: Алея зірок 
Продовження

Попередній допис.

Початок
--
Відразу хочу зауважити, що завітавши до будь-якого міста, отримати справжнє задоволення від перебування в ньому можна лише подорожуючи пішки. В Лос Анжелесі за 30 доларів доступні екскурсійні автобуси. Участь в цих екскурсіях полягає в тому, що стадо людей привозять в одне місце, розповідають там щось кілька хвилин, туристи гуртом роблять однакові кадри, їх везуть до іншого місця і так за однаковим ценарієм. В результаті у всіх однакові фотографії, однакові враження. Я пішов іншим шляхом.

По величезному багатомільйонному місту Янголів рухався пішки або громадським транспортом, де мав можливість побачити справжнє життя міста, закрите від очей пересічних туристів, яких возять на "лоховозі" і "годують" стандартними історіями.

Перший повноцінний день у Лос Анжелесі я вирішив витратити на відвідини славнозвісних Алеї зірок та Голівудських пагорбів. Озброївшись картою я рушив у необхідний бік. Простуючи кільканадцять хвилин я набрів на легендарну вулицю - Мелроуз авеню. Пам'ятаєте популярний молодіжний серіал "Район Мелроуз? Його знімали саме тут... Єдине чим запам'ятався Мелроуз - великою кількістю магазинів та невеличких будиночків. Здалося, що нічого особливого у ній немає, і якби не серіал, жоден турист не приділив би їй особливої уваги.

Чим ближче я підходив до Алеї зірок, тим багатшими виглядали будинки на вулицях, тим більшими ставали торговельні центри.

 Звернувши на одну вуличку я ледь не отетерів, коли побачив там магазин... "Одесса"!

 Хутко зайшов в середину, виявилось, справді український! Продукти наших торгових марок, різні напої, навіть квас "Монастирський", якого я щось давненько не спостерігав на поличках вітчизняних магазинів та супермаркетів. А також українські консерви, ікра, закрутки тощо. Я шалено зрадів, коли побачив у продажі пасочки. Адже це був якраз перший день Великодня, а свято на чужій землі геть не відчувалося. Зібрався купувати, коли сказали ціну - передумав. Віддати 10 доларів за малесеньку пасочку совість не дозволила.

 І хоча магазин "Одесса" український, української мови тут не розуміють. З цього приводу стало прикро, але тієї ж миті пригадався україський футболіст Андрій Воронін, одесит, який у молодому віці виїхав до Німеччини грати за місцеві команди. Колись в одному інтерв'ю він зізнався, що не розуміє української мови, бо він ріс в "совку", в російськомовному місті, де просто не мав можливості чути і практикувати українську. Можливо, власники цього магазину виїхали до США десятки років тому й через це, на жаль, заледве розуміли, що у них запитували солов'їною мовою.

 Перебуваючи в "Одессі" зустрів кількох наших. Зокрема молода пара, вона - українка, він - американець. З чоловіком вона спілкувалася англійською, з продавцем - російською, приговорюючи слово "так". В черзі стояли також російськомовні бабусі та  вродлива молода дівчина - відразу видно, що українка!

Рухаючись американськими вулицями, не міг не відзначити для себе їхні садиби. В одних у дворі ростуть височенні кактуси, квіти та дерева, яких в Україні я ніколи не бачив, а тому вони вражали мій мозок.

На вулиці Сансет бульвар бігають величезні білки, за якими полюють туристи із фотоапаратами.

 Газони пострижені. Час від часу трапляються старі американські автомобілі 60-80 років, які частенько можна побачи в американських фільмах.

 В кожному будинку є гараж на 1-2 машини. Не рідко біля садиби стоять по 3-4 автівки - гаражів не вистачає. Загалом помилковим є поняття, що в Америці всі живуть в хмарочосах. Так звані хмарочоси, як правило, знаходяться лише в одному районі, який у кожному місті називається "даун таун", тобто бізнесова частина міста. Всі інші райони - це приватні садиби або кількаповерхові квартирні будинки.

Також в Лос Анжелесі мене здивували дві речі. По-перше, на вулицях тут немає ні котів, ні собак. Взагалі! Хочеш чи не хочеш, а автоматично проводиш паралелі з Україною. От зокрема в  Рівному собак на вулицях тьма-тьмуща, аналогічно котів, тільки пухнасті здебільшого зосереджені біля житлових масивів, де їх підгодовують бабусі... По-друге, в Сполучених Штатах, принаймні на західному узбережжі, зовсім немає роси! Рано вранці, пізно увечері я навмисне пхав ноги у клумби, сподіваючись дістати звідтіля мокру ногу - ніц. Можливо вся справа у кліматичних поясах.

Не знаю чому Алея зірок в Лос Анжелесі має таку славу, але Голівуд бульвар, вулиця, де вона знаходиться, переповнена людьми. Це дуже кидається в очі на контрасті інших вулиць.

Я вже зазначав в одному із попередніх дописів, що тротуарами люди майже не ходять, на американських вулицях можна зустріти переважно туристів, які з відкритими ротами розглядають і фотографують усе, що їм трапляється на шляху. Всі інші користуються автомобілями, оскільки в США вони дуже дешеві у співвідношенні зарплата-автівка.
 
На Алеї зірок, наче в стародавньому Вавилоні, можна почути безліч мов, зустріти найрізноманітніші національності. Зірочки, викарбувані в тротуарній плитці, притягують туристів, наче магніт. Адже в кожної людини в житті є якщо не кумир, то людина-приклад для наслідування. І в більшості - це ті, хто вкрадається в наші голови з екранів телевізорів, радіоприймача абощо. Алея зірок - це довжелезна вулиця, де на кожному метрі свій слід залишили люди, які крадуть наш мозок своїми фільмами, піснями, одним словом - талантами.

 Саме тому мільйони туристів здійснюють паломництво сюди, аби побачити і сфотографуватися із зіркою свого кумира.

На Голівуд бульварі мені зустрілися кілька російських магазинів: в одному продавали книги.

В іншому відео- та аудіо диски, також натрапив на російський ресторанчик, відвідувати який бажання не виявив, оскільки поспішав побувати у знаменитому кінотеатрі "Кодак".

 Він відомий тим, що тут щороку відбувається нагородження кінопремії "Оскар". Довелося походити сходами, на які щороку кладуть червону доріжку, якою простують зірки Голівуду.

 Сам по собі кінотеатр являє величезний торговий центр, із внутрішнім двориком, де знаходиться фонтан, що б'є прямісінько з-під землі.

 Він влаштований таким чином, що виринаюча вода повертається в ті ж самі дірки не затоплюючи дворик.

Де саме в цьому комплексі знаходиться приміщення, у якому проходять нагородження "Оскара" я так і не знайшов.

Кілька слів про американський шопінг. Ще в Україні один знаючий приятель говорив мені: "Не бери з собою одягу! Вези пусту валізу. Там фірмові речі коштують значно дешевні ніж турецькі підробки в Україні, є сенс заощадити і витратитися на одяг в США". Я не послухав. Лише футболок узяв більше десяти, у підсумку деякі з них навіть не одягнув.

Поясню чому. В США одяг зазвичай продається у величезних магазинах, які по розмірах нагадують наші супермаркети - майже безкраї площі зі "шмотками". Скажімо, джинси від "Kevin Klein" можна придбати за 25 доларів, сорочки вартують від 15 баксів, футболки - від 5-ти, взуття - від 20 доларів.

Скажіть мені, чи придбаєте ви в Україні джинси за 200 грн (заокруглимо 25 доларів), тим паче фірмові. Питання риторичне... До речі, ціни в США виявилися із сюрпризом. Кожен штат встановлює свій власний податок. Він може коливатися від 5  до 12 відсотків від вартості товару. Так от, ціна у них зазначається без урахування податку штату! Тобто, якщо цінник на продукції свідчить про те, що товар вартує, скажімо, 10 доларів, то необхідно відразу прикинути ще відсоток податку. В Каліфорнії він один з найвищих у США - 7,25 %.

Блукаючи Алеєю зірок, я зрозумів одну істину: тут всі рівні. Не важливо, чи ти великий бізнесмен, депутат чи мер міста, автомеханік, сантехнік чи журналіст. Тут ніхто нікого не знає, будь-які автортети просто розчиняються. Тут відчуваєш себе вільним! Це відчуття неможливо передати словами...

Я щиро вболіваю за те, аби кожен, хто читає цей допис, хоча б раз у житті відчув те, що я відчував у Сполучених Штатах: на Алеї зірок, у високих засніжених горах Каліфорнії, зустрічаючи захід сонця на океані Санта Моніки і Веніс біч, споглядаючти на величний Гранд каньйон, стоячи біля водоспаду в національному парку Йосеміті, милуючись нічним Лос Анжелесом з Голівудських пагорбів... Тут я відчув себе вільним, відчув себе щасливим. Тому, що потрапив із хаосу в гармонію. Не дарма серія цих дописів носить назву: "Амерікен тріп (американська подорож) або чого дідова коза мекає". Сенс із зміст цієї назви ви зрозумієте наприкінці, коли всі думки та спогади ляжуть на папір і настане час робити висновки.

Гуляючи Голлівуд бульваром я почув якийсь гомін далі по вулиці, а згодом тріскотню у гучномовець. Підійшов ближче і побачив натовп людей, що горланили про судний день, вимахували та бігали з табличками, які попереджали про те, що 21 травня всім не поздоровиться.

Поруч з ними з табличкою у руках та навушниках у вухах танцював підстаркуватий афроамериканець. На цій табличці було написано, що "Ісус вклав у його вуха музику, і тепер він танцює і не може зупинитися". З іншого боку таблички була текстівка іншого змісту.

Тоді я подумав, що дивуватися всім причудам не потрібно, адже це Америка і її вседозволяюча демократія. Потім подібні плакати я бачив й у місті на білбордах та інформаційних площинах. На ці самі плакати я наштовхнувся згодом в Сан-Франциско, коли їхав у метро. Вони там у кожному вагоні. Тоді, як зараз пам'ятаю, я упіймав себе на думці, що Америка любить Кінець Світу не лише в голівудських кінофільмах, а й фанатично оточує себе цими ідеями і в реальному житті. Коли повернувся в Україну і побачив ці плакати в Рівному, моєму здивуванню не було меж. І до нас дійшло! Зрештою, черговий маразм про кінець світу, як і любить Америка, закінчився хепі-ендом - живемо далі.

Із Алеї зірок і багатолюдного бульвару Голівуд я із гуртом столичних колег-журналістів почимчикував у бік одного з найдорожчих і найпрестижніших районів Лос Анжелеса, де мешкають зірки та мільйонери - Голівудських пагорбів.

Проте історії про походеньки Голівудськими пагорбами та легендарний район Беверлі Хілз, відвідини якого переповнені пригодами та кумедними ситуаціями, читайте у наступних дописах!