понеділок, 20 квітня 2009 р.

БОМЖІ СКРУТИ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ? ІНТРЕВ'Ю З БЕЗХАТЧЕНКОМ

Днями, виходячи з «ЕКО-маркету», побачив таку сцену: неохайний на вигляд чоловік чіплявся до перехожих, випрошуючи милостиню. Молоді люди з нього відверто кепкували, старші – гидливо відверталися. За мить чолов’яга почимчикував до мене, не підозрюючи, що спілкуватиметься з журналістом.

„Дайте гривню, не вистачає, щоб купити поїсти”, - канючив той. І хоча грошей я йому таки не дав, несподівано між нами зав’язалася відверта розмова. Людина, якій, вочевидь, дійсно нічого втрачати, повідала журналістові про те, на що наважитися міг би не кожен. Безпритульний назвався Олегом Захарчуком. Свого часу працював у медичній галузі, аж доки не проміняв її на… Власне, про це у нашій розмові.


- Як Ви стали вуличним прохачем?
- П’ю горілку щодня, - просто відповів Олег Іванович. – Життя видалося складним. Почав заглядати у чарку, родина покинула. Відчував, що більше не можу не пити. Сподівався, що дружина допоможе позбавитися залежності. Але вона сказала, що, мовляв, мені насильно до рота ніхто не заливав… Залишився сам. Утратив сенс життя, тож і заливаю горе горілкою уже багато років. Дітей не бачив дуже давно, але знаю, що вони вже вивчилися і працюють на Хмельниччині. А дружина мене не визнає.

- Ким Ви працювали до нинішньої «роботи»?
- Працював у лікарні фельдшером-лаборантом. Я не тутешній, мешкаю у Шепетівці. Кілька років тому випадково потрапив до Рівного. Тут можна напросити вдосталь, бо в Шепетівці не те. Вже не один рік щодня курсую між Шепетівкою та Рівним. Вранці сідаю на потяг до Рівного, ввечері повертаюся назад. Грошей з мене в потязі не беруть, провідниць знаю в обличчя.

- Що в Рівному особливого? Хіба деінде немає щедрих містян?
- До вашого міста я приїхав, бо в рідній Шепетівці мене побили місцеві бандити. Пригрозили, що лихо мені буде, якщо потраплю їм знову на очі. Тоді вперше вирішив утекти від них сюди. Чомусь здалося, що в Рівному до мене нікому не буде діла. Вийшло так, що прижився. Про інші міста навіть не думав. Усе тут влаштовує, особливо подобаються місцеві студенти – дуже щедрі.

- То скільки ж Ви заробляєте?
- Вистачає на пляшку і „до пляшки”. Скільки грошей за весь час заробив не знаю, я їх не рахую. За вечір збираю мінімум 50 гривень. Найбільше подають студенти. Вони завжди пожартують, посміються, а за мить хтось та й дістане копійчину. Люблю студентів. Нещодавно просив у якоїсь жінки, а вона як не „наверне” мене сумкою! Люди мого віку дуже „закриті” для таких, як я. Молоді ж співчувають і допомагають.

- Чи відчуваєте Ви економічну кризу?
- Ні, не відчуваю (парадокс!, - прим. авт.). На життя мені вистачає. Мешкаю у старій хатині в Шепетівці. Чого бракує, так це здоров’я. Я на пенсії, маю інвалідність. У мене дуже поганий зір, практично не бачу. Куди б я зараз пішов працювати? Хто мене взяв би? А те, що прошу в людей, не вважаю чимось ганебним. Як можу, так і намагаюся вижити.

0 коментарі:

Дописати коментар

Про мене ;)

Моє фото
Журналіст, блоггер, адмін найбільшої спільноти м.Рівне у ВК "Типове Рівне"
 
Передрук матеріалів ЛИШЕ за погодження з автором або за умови наявності гіперпосилання на "Блог дядька Пола"