НОВА ПРИСТАНЬ ІГРОВОГО БІЗНЕСУ

Ігровий бізнес нікуди не зникав. Саме такий висновок напрошується після рейду, який зробили учасники загальноміської кампанії «Не той Інтернет». Упродовж двох годин дві групи активістів відвідували так звані інтерактивні клуби, які постали на місцях колишніх ігрових зал. За цей час не побачили жодної людини, яка користувалася б всесвітньою мережею. Усі грають в азартні ігри, грають – на гроші.

Для початку вдамося до роз’яснювання: відповідно до статті 1 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», Гральним бізнесом є діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. А азартною грою Закон називає будь-яку гру, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш (приз), і результат якої повністю або частково залежить від випадковості. Відповідно до статті 2 того ж Закону в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

У рамках кампанії «Не той Інтернет» організатори – журналіст тижневика «Літопис Заходу» Олександр Поліщук та член координаційної ради Громадянської мережі ОПОРА Андрій Токарський – разом з активістами відвідали шість інтерактивних зал, розкиданих по усьому місту. Зокрема, на вулиці Відінська, поблизу магазину «Ера», на Соборній, навпроти ЗОШ №7, на вулиці Князя Романа та на Черняка, неподалік «Арсена». Та по одній залі на автовокзалі та вулиці Княгині Ольги.

У кожному закладі діє віртуальне казино, пограти в якому можна за більш-менш схожою схемою. Для участі в грі нам запропонували придбати ваучер з паролем із мінімальною вартістю від 20 до 60 гривень, залежно від закладу, який поповнює грошовий баланс на рахунку гравця. У деяких нам запропонували підтвердити свою згоду підписом («Капуста», автовокзал). Після цього гравець сідає за комп’ютер, адміністратор запускає віртуальне казино, де особа, натиснувши на спеціальне поле на екрані, вводить наданий їй пароль, що зараховує сплачені клубу кошти на віртуальний рахунок. Після введення пароля з’являється вікно з великим вибором азартних ігор («Фрутгейм», «Покер», «Америкен покер», три види «Рулетки», «Барабани»  тощо).

Після обрання гри на екрані з’являється кредит, тобто внесені на баланс кошти (від 20 гривень) і пропозиція обрати ставку. Гра відбувається до закінчення внесених гравцем коштів або на вимогу гравця. Наприклад, якщо гра є вдалою, відвідувач «інтерактивного» клубу може припинити її, і забрати гроші в адміністратора. Тобто гравець вніс на свій баланс 20 гривень, і за ходом гри йому пощастило з виграшем, скажімо, він виграв іще 5 гривень. Тоді можна зупинити гру і забрати в адміністратора 25 гривень. Так і зробили активісти кампанії «Не той Інтернет» в одному з інтерактивних клубів. Якщо ж гравець вичерпує поповнений баланс, ці гроші залишаються в організатора азартних ігор.

У кожному клубі вищезгадані факти фіксували на фото- та відеокамери, перемовини з адміністратором та охороною клубу записували на диктофон. В одному з них пригрозили відібрати фотоапарат, мовляв, фотографувати заборонено. Хоча жодного повідомлення про це на території закладу не розміщено. Також зберігали отримані ваучери з секретним кодом для поповнення грошового балансу гравця. Робили це для того, аби пухнасті «інтерактивні зайчики» не звинуватили організаторів кампанії «Не той Інтернет» в обмові та провокації. Адже у закладах, які ми відвідали, Інтернетом, як таким, навіть «не пахне».
Після даного рейду напрошується питання: хіба зник ігровий бізнес з українських міст? Очевидно, що ні, він просто пішов у підпілля. А що робиться у невеликих населених пунктах?

Дивно виглядає: декілька активістів упродовж двох годин виявили аж шість випадків порушення ЗУ «Про заборону грального бізнесу в Україні». Дивно на фоні нещодавнього повідомлення податківців, які з гордістю заявили, що «оперативники податкової міліції в Рівненській області у рамках проведення операції «Гральний бізнес», встановили факт незаконного заняття господарською діяльністю у сфері грального бізнесу в Інтернет-кафе «Ф», що у Рівному». Один факт? Після нашого рейду більш ніж очевидно, що протягом дня подібні порушення можна фіксувати десятками.

На фоні цього закрадається сумнів: а чи не працюють податківці лише для замилювання ока, створення видимості того, що нібито борються з гральним бізнесом?

Дане питання ми хотіли переадресувати податковій міліції, завітавши до їхньої установи. Проте нас почали «футболити» із  кабінету в кабінет, у кожному довелося пояснювати з якого питання прийшли, ніхто компетентних коментарів надати не спромігся. На прохання звести особисто із начальником нам відповіли, що його немає на робочому місці, адже той чи-то на лікарняному, чи-то у відпустці. Попросилися до заступника начальника податкової, якого також не виявилося. Ледве випросили номер його телефону. Проте слухавки заступник начальника так і не зняв.

Єдине, що залишалося, набрати телефон довіри, який діє в управлінні податкової міліції Рівненської області. Власне, він і призначений для «зливання» інформації про злочини та подібні порушення. Зателефонували. Повідомивши вищезгадані факти, ми почули у відповідь геніальну фразу: «І шо?». Тоді ми зауважили, що податкова мала б якось відреагувати, прийняти міри, що готуємо офіційне звернення щодо зафіксованих порушень. У відповідь почули: «Буде звернення - тоді й реагуватимемо». Миттєва реакція податківців, нічого не скажеш…

Про зафіксовані факти повідомили й міського голову Рівного Володимира Хомка. Той розвів руками - каже, важелів впливу у цій сфері немає.

У свою чергу головний міліціонер Рівного Григорій Зарічнюк зауважив, що законодавчо їм дуже важко вплинути на ситуацію, що склалася. Разом з тим пообіцяв вивчити вищезгадані факти організації грального бізнесу у Рівному.

Про це він сказав на спеціальній прес-конференції, яку організували активісти кампанії «Не той Інтернет». По її завершенню ми запитали, чи можливо, аби журналісти разом із міліцією відвідали один із інтерактивних клубів. Начальник погодився, тож направилися до вищезгаданого Інтернет-кафе «Ф», що знаходиться на Княгині Ольги. Обіцяних міліціонерів журналісти чекали більше години, а коли ті приїхали, заходити усередину відмовилися. Мотивували тим, що являються оперативниками і не бажають «засвічувати» свої обличчя «на камеру». Також розповіли, що у цьому закладі вже проводили перевірку, вилучили 16 комп’ютерів. Проте коли у журналістів урвався терпець, і ті зайшли усередину самостійно, побачили новенькі комп’ютери, за якими сиділи пів дюжини відвідувачів і дивилися спочатку на вимкнені монітори, потім на нас. Очевидно журналісти з камерами, що дискутували з «операми» у десяти метрах від Інтернет-кафе, не залишилися непоміченими адміністрацією закладу, і ті устигли вимкнути обладнання. Побачене більш ніж здивувало нас, адже кількома десятками хвилин раніше кореспондент місцевого телеканалу заходила до клубу і бачила, що присутні там особи грали у «барабани».

Виходить, що заборонений бізнес не те, що нікуди не зникав, а навпаки, став дешевшим для його організаторів. Адже тепер не потрібно купувати ігрові автомати та столи для різноманітних азартних ігор, не треба орендувати великі площі для казино. Достатньо поставити декілька комп’ютерів і просто «косити» бабло. І що найбільш прикро, служби відповідальні за контроль з дотримання Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», не мають достатніх повноважень для покарання тих, хто організовує віртуальні казино, або не хочуть цього робити. Міліціянти кажуть, що гра здійснюється по мережі Інтернет через спеціальних сервер, програми з азартними іграми не встановлені на системних блоках комп’ютерів, що знаходяться в інтерактивних залах. Тому вилучивши техніку у цих казино, неможливо довести їх причетність до організації азартних ігор. Все продумано до дрібниць.

Не зрозуміло одне: чому міліція не може замаскуватися під звичайного громадянина, зайти до інтерактивного клубу за схемою, якою користувалися активісти нашої кампанії, і власноруч переконатися у веденні закладами ігрового бізнесу. Хіба те, що вони побачать не є прямими доказами? Чи свідчення правоохоронців не мають необхідної сили? Дивно виходить: наприклад, якщо міліціонер побачить крадіжку в магазині та упіймає злодія, слова правоохоронця, навіть без свідків, буде досить для того, аби визнати упійманого винним. А якщо міліціонер упіймає «на гарячому» - зафіксує, що в інтерактивному залі грають в азартні ігри на гроші, цього буде не достатньо для покарання винних, навіть якщо задокументує цей факт на відео. Чому?

Якщо не можна «прикрити» віртуальні казино, можна спробувати зробити їхнє життя «не солодким». Для цього і в податкової, і в правоохоронців, та й у міської влади вистачає важелів впливу. Але чи потрібно це їм? Здогадайтеся, яка напрошується відповідь. А якщо автор цих рядків помиляється, нехай вищезгадані інстанції доведуть протилежне.