Відібрали мобілки та фотоапарати

Минулого тижня Президент України Віктор Янукович запросив журналістів до свого Секретаріату. Гарант Конституції зізнався, що вирішив розпочати нову традицію - відзвітувати не за 100 перших днів роботи, а за 50. Серед запрошених опинився й автор цих рядків.

Трансляцію даного заходу проводили декілька телеканалів та національне радіо, а згодом про це багато говорили на телепрограмах і писали в пресі. Тож вдаватися у подробиці того, про що говорив Янукович, сенсу немає. Ліпше поговоримо про речі, які залишилися поза кадром.

Здивували вимоги безпеки. Пригадується, за часів попереднього Уряду, щоб потрапити в поле зору перших осіб держави, доводилося проходити крізь арку, яка починає пищати, якщо в людини знаходиться металевий предмет. Цього разу, окрім арки, мене обшукали ручним металошукачем та перелопатили вміст сумки. Також сумку з особистими речами пропустили через спеціальний рентгенівський апарат, як це роблять в аеропортах.

Безпека Президента понад усе, можна зрозуміти. Але те, що було потім, викликало подив та іронію чи не кожного журналіста. У представників четвертої влади почали забирати… мобільні телефони! За кожну відібрану мобілку охорона видавала номерок, наче у гардеробі. За мить я побачив, що вилучають не лише телефони, а й фотоапарати.

Журналіст без фотоапарата, наче водій без керма! Проте це мало кого хвилювало. Хоча згодом у залі з’явилися декілька колег із фотиками. Забігаючи наперед скажу, що після прес-конференції Януковича підійшли до охорони, і запитали, чому нас не пропустили із фотоапаратами.

Відповіли, що спочатку їм дали чітку команду – з фотоапаратами нікого не пускати. Згодом охоронці наказали протилежне, проте більшість вже зайшла без необхідної техніки.

Щодо мобілок, причини так ніхто і не пояснив. Очевидно свобода слова та демократії дозволяє відбирати в громадян засоби зв’язку (зрозумійте мою іронію, - авт.). Охоронець попрохав віддати телефон, я віддав. Він не знав, що у мене їх два.

Обшукуючи сумку, другу мобілку не побачили. Задоволений необачністю охоронців Президента України, я почимчикував на 4-ий поверх Секретаріату, де мала відбутися прес-конференція. Радів не довго: там стояла ще одна арка і ще один редут охоронців. Знову довелося викласти з кишень всі речі (ключі, музичний  плеєр), попрохали навіть годинник зняти.

Пройшов, запищало. Ручним металошукачем виявили, що пищало через пряжку на ремені. Із здивуванням та підозрою охоронець вивчав мій ремінь, проте дуже швидко заспокоївся і попрохав показати вміст сумки. Ще раз. Запитав чи є мобільний телефон. Відповів, що здав.

Відкрили сумку, знайшли другу мобілку. На здивований погляд перевіряючого я уточнив, що здав, але інший. Той перевів погляд на диктофон і поцікавився, чи це телефон. Відповів – ні.

Охоронець попрохав увімкнути, щоб було чути голос. Виконав прохання, із диктофону почувся голос Володимира Хомка. Охоронець подякував, а диктофон завис – мер Рівного продовжував розповідати охоронцеві про заходи з нагоди святкування Дня Перемоги. Довелося витягти батарейки…

Після другого обшуку вдихнув на повні груди і зібрався йти до прес-зали. Проте охоронець, напевно, все-таки вирішив з’ясувати, чи не замаскував я нетбук, який також лежав у сумці, під вибухівку чи іншу загрозу добробуту Президента. Увімкнув, нарешті відчепилися.

До зали зайшов без телефонів, виснажений перевірками та безглуздими діалогами. Через цю ретельність склалося враження, що мене пропускали до приймальні Господа, і я мав знаходитися не в кількох десятках метрів від нього, а як мінімум – потиснути руку всемогутньому.

Це все відбувалося на фоні скандалу, який розгорівся між адміністрацією Президента та столичними ЗМІ. Останні в один голос скаржаться, що відбір представників преси на заходи за участю Януковича здійснюється за незрозумілим принципом. Туди пускають одні й ті ж лиця, а на 50-тиденний звіт Президента спочатку узагалі не хотіли акредитувати жодного журналіста із Києва.

У зв’язку з цим знову активно заговорили про погіршення свободи слова в Україні. З цим можна сперечатися, але нехай кожен дасть собі відповідь:

чому журналістів позбавили права передавати інформацію за допомогою мобільних телефонів? Який із Законів України дозволяє це робити?
Чого боялися прибічники Президента, коли давали команду не пускати пресу із фотоапаратами із мобілками?

Чому від журналістів, які шикувалися перед мікрофоном для задавання питань Президенту, лунали «беззубі» питання, якщо ЗМІ у своїх публікаціях ставлять все більше гострих злободенних запитань для нової влади, і не можуть отримати на їх відповіді?

P.S. Загалом прес-конференція пройшла на високому рівні - всі належні умови для комфортної роботи було забезпечено. Обурило вилучення засобів комунікації, яке вразі чого могло позбавити журналістів найголовнішого – можливості інформування громадян. Зовсім не хотілося б, аби в майбутньому до четвертої влади застосовували тоталітарний підхід.